Розділ 3

Тереза стиснула в руках келих, намагаючись прогнати думки після розмови з Теоною. Відчувши на собі чийсь погляд, озирнулася. У дальньому кінці залу, біля аркових вікон, стояв він. Незнайомець із казино. Темне волосся на цей раз ідеально пригладжене, погляд був уважним, майже вивчаючим. Тереза швидко відвела очі, наче її щойно спіймали на чомусь забороненому.

«Що він тут робить?» — подумала Тереза й зробила крок убік, вдаючи, що побачила знайомих, і занурилася в найближчу групу гостей, намагаючись не озиратися.

— Терезо, все добре? — почула вона поряд голос Кароліни й озирнулася. — Ти поблідла.

— Все нормально. Просто трішки душно стало.

Тереза віддала келих офіціанту й знову оглянулася. Незнайомця вже не було біля вікна.

«Не накручуй себе», — подумала вона, але тривожний осад залишився, як дрібка попелу у вині.

Побачивши Алісію в колі чоловіків, вона зітхнула. Її сміх ставав дедалі голоснішим, слова плутанішими, а рухи різкішими. Тереза мовчки розвернулась і пішла з приміщення, повз натовп, який із цікавістю проводжав поглядом її сестру, яка вже переходила межу пристойності. Вийшовши на терасу, вона сперлася об холодні мармурові перила й вдихнула нічне повітря. Десь унизу дзюркотів фонтан, і Тереза заплющила очі, намагаючись хоч трохи відмежуватись від усього.

— Прекрасний вечір.

Тереза розплющила очі, обернулася й… побачила його.

— Ви? — округлила очі. — Що ви тут робите?

Чоловік повільно наблизився, і Тереза інстинктивно відступила назад.

— Просто вирішив трохи подихати повітрям.

— Можете подихати свіжим повітрям подалі від мене, — примружилася Тереза.

— Спершу перейдемо на «ти». А то мені незручно.

— Якщо прийшов передати щось від Сандерса, то можеш йти геть. Я не веду бесід із його людьми.

— Я зупинив Грегорі, однак не тому, що він мій товариш.

— А чому ж?

— Тому що я не міг дозволити, щоб він тебе образив.

— І ти це зробив зі шляхетних мотивів?

— Мені було байдуже до тих пір, поки не дізнався, хто така Алісія, і  випадково не почув від Сандерса, що за нею приїде старша сестра Тереза. Пазли самі собою склалися. А потім я побачив тебе…

— Навіщо тобі я? — роздратовано запитала Тереза.

— А ти виросла, малеча, — всміхнувся чоловік і став навпроти неї.

— Що? Малеча? — стиснула вуста Тереза й зробила ще один крок назад.

— Ти справді не пам’ятаєш? Ну, звісно… Тоді тобі було вісім, а мені — десять. Я приїздив із батьками на відпочинок до вашої вілли в Монпельє. І ти мене тоді дуже сильно роздратувала, розбійнице. Особливо коли піймала ящірку у винограднику й кинула її на мене… Ще досі боюся тих ящірок. Однак згодом ми все одно стали друзями.

Її погляд ковзнув по обличчю чоловіка. У пам’яті щось ледь заворушилось, як віддалений спогад про літнє тепло, запах стиглого винограду, відпочинок із друзями батьків і… втратою. Вона розгублено кліпнула й затамувала подих. Чоловік ще раз усміхнувся — м’яко, ніби пробачаючи її забуття, і тоді Тереза помітила невелику ямочку на його щоці.

— Даміане… я… я не впізнала тебе, — прошепотіла.

Він кивнув й уважно дивився на неї. Тереза відчула, як його погляд ковзає по ній — чорна атласна сукня ідеально підкреслювала її струнку фігуру, плавні лінії талії і відкриті плечі. Волосся було ідеально прямим, зачесаним назад, спадаючи по спині, а прямий чубчик додавав обличчю строгості. Її сіро-зелені очі спалахнули несподіваною емоцією, то була не ніяковість, не цікавість, а щось глибше. Щось, що народжувалося поміж тиші, зліплене з минулого й теперішнього.

— Минуло майже тринадцять років із нашої останньої зустрічі, — порушив тишу Даміан.

Її плечі здригнулися. Вона поклала руку на поруччя, наче шукала бодай якоїсь опори, коли впевненість уже дала тріщину.

— Одинадцять. Минуло одинадцять років із дня нашої останньої зустрічі і… дня автокатастрофи. Мені було п’ятнадцять років, а тебе усиновив дядько й забрав… від мене.

В очах Терези застигли сльози, і вона, закусивши нижню губу, відвернулася.

— Так, дійсно. Одинадцять років. І ти також змінилася, малеча.

— Чому ти повернувся? — мигцем поглянула на нього.

— Став інвестором одного соціального проєкту. І, щиро кажучи, сподівався, що після того випадку в казино зустріну тебе.

— Чому Сандерс послухав тебе? — інстинктивно стиснула поручень.

— Можливо, Сандерс і любить показувати свою владу перед беззахисними дівчатами, — Даміан схилив голову набік, — але з тими, хто може відповісти, він обережний, як кіт на розпеченій плиті.

— І чим же завершився ваш вечір? — нахмурилася Тереза й повернулася до нього.

— Вечір? О, він був цікавий… — кутик його вуст сіпнувся в легкій, ледь помітній усмішці. — Але деякі подробиці краще залишити нерозказаними.

На мить запала пауза, яку порушив звук відчинених скляних дверей. На терасу вийшов батько Терези Джеймс Морган.