Розділ 2

Ранок почався із дзвінка батька й короткої, холодної розмови. Він повідомив, що вони перервали відпочинок й увечері повернуться додому. А сестра не захотіла говорити й мовчки покинула пентхаус. На роботі все йшло шкереберть і Тереза ледве вгамувала панічний настрій колег. І вечір закінчився фирканням Кароліни й криками батька.

— Вона твоя сестра. Чому ти її не проконтролювала? — репетував батько, втупившись у Терезу так, наче вона була винна в усіх гріхах родини.

— Батьку, я поверну тобі всі гроші. Однак те, що трапилося, — це результат вашого виховання, вседозволеності та впливу Кароліни. Чи ти хочеш сказати, що я не права? — її голос затремтів, але вона не опустила погляду.

— Ну от, дожилися, тепер Тереза звинувачує нас! — розвела руками Кароліна, вкладаючи в інтонацію театральну образу. — Завжди хтось інший винен, правда ж, Терезо?

Тереза перевела погляд на мачуху.

— Не плутай поняття «родина» з «роллю у спектаклі».

— Я лише хочу миру у своїй родині! — Кароліна з удаваним болем притиснула долоню до грудей.

— Миру у своїй родині? — Тереза гірко всміхнулась. — Наскільки я пам’ятаю, саме ти вчила Алісію, що гроші вирішують все. Що почуття можна купити подарунками, а проблеми — замовчати під гучні обіцянки.

Кароліна спробувала щось сказати, але Тереза не дала їй шансу й швидко додала:

— Ти ніколи не намагалась нас зрозуміти. Ти просто хотіла змусити всіх повірити, що ти частина нашої родини. Але родина — це не декорація, і точно не угода.

Повисла напружена тиша. Батько розгублено глянув на обох жінок, а потім різко відвернувся, мовби втомившись від усього.

— Досить. Я не хочу цього слухати, — буркнув він і вийшов із кімнати, залишивши після себе важке мовчання.

Стіни рідного дому тепер здавались їй тоншими й холоднішими. Кароліна намагалася втрутитися, вставити свої фразочки, як вона хвилюється, і результат став ще гіршим… і згодом Тереза ще дужче посварилася з батьком через дії Алісії.

На роботі справи були не кращі. Проєкт «Моррісон-Парк» знову зірвався — постачальники затримували матеріали, а головний інженер відмовився погоджувати останні креслення, без пояснень, через що назрівав скандал. Її відділ буксував, мов машина в болоті. В офісі панувала напруга, ніхто не сміявся, не жартував. Кожен був занурений у тривогу.

— Якщо наш план не затвердять, вся наша робота піде нанівець, — промовив хтось із колег.

— Я в курсі, — відповіла Тереза стисло, втупившись у монітор.

У голові тиснув біль. Від безсоння, від розмов, від напруги, яка панувала не лише вдома, але й на роботі.

А ввечері, коли Тереза за проханням батька приїхала в колись рідний дім, то почула крики ще з коридору.

— Мене вже нудить від вас! Не родина, а лише якась ілюзія!

Почувся тупіт. Згодом двері грюкнули, сестра втекла до своєї кімнати, залишивши після себе лише різкий запах парфумів і напругу. Тереза перевела подих і зайшла до вітальні, обережно прикривши за собою двері. Батько сидів у кріслі з газетами, що давно втратили актуальність, але досі слугували йому як щит. Він навіть не глянув на неї, лише стиснув пальці на підлокітниках.

— Навіщо ти телефонував?

— Твоїй родині надійшло запрошення, — відповів беземоційно, піднявши нарешті погляд. — Благодійний вечір, завтра. Повинна бути й ти.

Він подав їй конверт. На щільному кремовому папері золотими літерами було викарбувано її ім’я і прізвище.

— Добре, — кивнула Тереза й, взявши конверт, вже хотіла йти.

— Терезо, — промовила Кароліна ледь чутно, — вийдеш зі мною?

Вони рушили на терасу. За склом вечоріло, і сади тонули в густій бірюзі. Повітря було важке, насичене ароматом вологої трави й квітів, які відкривались тільки після заходу сонця.

— Можливо, це моя провина, — зітхнула Кароліна, зупинившись біля поруччя. Вона дивилася вдалину, а голос її тремтів так, наче кожне слово було вкрай болісним. — Я була надто м’якою. Надто поблажливою. Хотіла, щоб Алісія відчувала захист, але… ніколи, чуєш, ніколи я не намагалася стати заміною для вашої матері. Я просто намагалась дати вашому батькові новий шанс на щастя.

Тереза мовчала. Вона добре знала цей тон — обережно збудований, майже сповідальний. Кароліна говорила так, щоб викликати співчуття. Щоб поставити себе в роль жертви. Вона здригнулася, але швидко опанувала себе, трохи опустивши очі.

Тереза досі пам’ятала той вечір — дім, наповнений тишею, коли Алісія вперше назвала Кароліну «мамою». Вона тоді стояла в коридорі, тримаючи в руках старий фотоальбом, який випадково знайшла в коробці на горищі. На пожовклих сторінках ще зберігався запах маминих парфумів. Її усмішка, тепла, справжня, світилася крізь зернистість старої плівки.

А через два дні альбом зник.

Кароліна повідомила, що він був пошкоджений. Що його довелося спалити. Тереза тоді не повірила, але промовчала. Як завжди. У ті роки вона ще думала, що мовчання — це сила.

Після того Тереза вже не знаходила інших фото матері. Усе поступово зникло: картини, які вона малювала, навіть деякі її речі, які забрала собі Тереза. Натомість на стінах з’явилися нові рамки — портрети Алісії з Кароліною на тлі садів, на морі, біля новорічної ялинки. Якби не пам’ять, Тереза би могла подумати, що іншої жінки тут ніколи не було.