Розділ 15.1

Пейзажі стрімко пропливали перед очима Айзи – дерева, поля, дерева, кладовища. Вона сиділа у купе, де ніколи раніше не купувала собі квитків. І, здавалося, ніхто не планував до неї приєднуватися. Зібрати речі не було проблемою; вона швидко навідалася до Кривого горба, попрощалася з усіма і віддала ключ від Тесеєвої квартири його економці пані Глек – щось їй підказувало, що вона не повернеться назад до міста найближчим часом. 

Потяг маршрутом Райн – Анір вирушив у першу за три місяці подорож. 

Більшу її частину Айза проспала, і провідник розбудив її вже тоді, коли потяг неспішно проїжджав повз села і наближався до дальніх районів Аніру. Повернення до столиці, де Айза провела п’ять років навчання було… бажаним. Вона й не розуміла, наскільки скучила за містом, поки не побачила знайомі будинки і площі. Десь далі ховався її університет і гуртожиток, паби, в яких вона вечеряла з одногрупниками, десятки місць, де вона шукала підробіток… 

Айза почула пронизливий свисток, і потяг нарешті спинився. Вона не встигла навіть дістати свої валізи з верхньої полиці, як до неї в купе вже влетів якийсь чоловік і, коротко вклонившись їй, підхопив увесь багаж. 

 – Не потрібно, дякую, – сказала Айза, намагаючись м’яко відібрати свої сумки. Вона добре знала цю схему – спершу тобі начебто ненав’язливо допомагають, а потім оббирають, як липку. Вона могла чудово донести свої сумки і самотужки. 

 – Будь ласка, панно Ялівець, – пробасив чоловік, не поступаючись їй і відступаючи назад. – Я маю вас супроводжувати. 

Айза підняла брови і відступила на крок. Ось це вже було щось цікавеньке. Тож вона тільки повільно кивнула і пішла прямо за чоловіком, намагаючись не втратити його широку спину у натовпі людей. 

Чомусь вона очікувала, що вони підуть пішки, але чоловік наблизився до диліжансу і вміло склав увесь її багаж на заднє сидіння та прив’язав одну валізу до даху. 

 – Прошу, панно, – чоловік відкрив перед нею дверцята спереду і всадовив, навіть галантно подавши руку. Айза не протестувала, натомість тільки розтягнула краєчок губ у кривій здивованій посмішці. Вона не знала, що задумав Тесей, але поки що була готова підіграти.

Вулиці пролітали перед її лицем швидко – швидше, ніж Айзі було зручно, щоб зрозуміти, куди ж вони їдуть. Зрештою диліжанс зупинився так само стрімко, як і поїхав, і Айза з подивом виявила, що вона майже у самісінькому центрі міста – за кілька кроків від головної площі. 

 – Вам туди, панно, – водій вказав Айзі на будинок, перед яким вони зупинилися. Айза нахилилася, щоб визирнути у вікно. Старий, але у хорошому стані – з тьрома поверхами і вишуканими колонами, оздобленими статуями янголят. Айза поняття не мала, що її чекало в цьому домі. 

Вона вже висунула одну ногу з диліжансу, але помітила, що чоловік не рухається. 

 – А як же мій багаж? – запитала вона розгублено. 

 – За нього не переймайтеся. Все доставлю у кращому вигляді, – чоловік підбадьорливо їй кивнув і торкнувся краєчка кашкета у прощальному жесті. 

Айза зрозуміла натяк і таки вилізла з диліжансу, ще раз наостанок кинувши на нього невпевнений погляд. 

Вона застигла перед високими сходами світло-оливкової будівлі. Всередині точно щось відбувалося – вікна були прочинені, і вона чула стукіт молотків, чужі голоси і шурхіт, як наче щось дуже важке волокли на підлозі. 

Айза підняла погляд вище, до вікон, але зупинила його на півдорозі. Над дверима був напис, який вона спершу не помітила – “Ялів”. І що це мало би означати?..

Айза підійшла до дверей і тихо постукала, але не дочекалася відповіді. Тоді вона вдарила кілька разів сильніше, але всередині все ще ніхто не зважав. Там точно хтось був – просто її чи то не чули, чи то навмисно ігнорували. 

Диліжанс з чоловіком, імені якого Айза навіть не дізналася, поїхав, і їй не було, куди повернутися, тож Айза зрештою потягла за дверну ручку. Вона піддалася навіть легше, ніж Айза очікувала, і коли вона заходила всередину, їй здалося, що її обдало кілька іскор магії. 

Там справді були люди – працівники, які носили меблі, важкі прилади, призначені для виклику духів, якісь загорнуті рулони паперу. Ніхто не звертав на неї уваги. Деякі чоловіки просто проходили повз, інші кивали їй, але ніхто не казав їй, що вона тут робить, і ніхто не просив її піти геть. 

По черзі Айза зазирнула в усі кімнати; деякі були вже оздоблені повністю – просто, але елегантно, Айза не могла не помітити; інші ж стояли ще пусті. Нарешті вона дійшла до останніх дверей на першому поверсі. Айза дуже сподівалася, що зможе когось знайти. 

Це був кабінет. Дуже знайомий насправді – майже такий самий, як і у пана Рубчика – з тими ж артефактами і навіть стопками паперів, що височіли на масивному столі. Айза підійшла ближче. 

Все було зовсім новеньким – як наче речі завезли не більше, ніж кілька днів тому. Айза повільно провела по лакованій поверхні стола. Вона навіть не уявляла, скільки мали коштувати всі ці речі. І що вона тут в Літа робила?

За її спиною скрипнули двері. Айза відразу ж озирнулася, притискаючись спиною до стола. Вона вже відкрила рот, готова вибачатися, але зрозуміла, що фігура їй знайома. 

Тесей обережно причинив за собою двері і нарешті обернувся до неї. Його лице виглядало блідим і змученим, але Айза відразу ж помітила зміну, як тільки він побачив її.