Розділ 14.1

Вона прокинулася так само стрімко, як і втратила свідомість. Це було болюче повернення до світу: її голова дзвеніла набатом, а стегно горіло вогнем – від жару монети, що розповзався по усій нозі. Айза мимоволі зашипіла і миттю пожалкувала про цей звук. 

Їй потрібна була ще принаймні хвилина, щоб по-справжньому отямитися і заново призвичаїтися до темряви. Одне вона знала точно: справи її кепські. Айза не відчувала мотузок, але знала, що не може поворухнутися; це були чари – і досить потужні, щоб вона ніяк не могла їх скинути. Принаймні, не зараз, коли її голову вело і крутило від найменшого руху. Айза відчувала, що її може стошнити. 

А ще вона знала, що при ній вже не було серпа – вона потягнулася до нього відразу ж після того, як змогла хоч трохи думати, але це було марно. Хто би не схопив її, подбав про те, щоб відібрати її єдину зброю. 

Все, що у неї залишалося, це монета; але становище Айзи було ще не настільки безвихідним, щоб вона хоча би подумала всерйоз над тим, щоб і справді нею скористатися. 

Вона нарешті повільно підняла голову, намагаючись не видавати свого руху. У храмі щось точно відбувалося: вона чула якісь звуки, гупання, шаркання. Наче тут точно була більше, ніж одна людина. 

 – Відійди, – почула вона шиплячий тихий голос, і звук, наче когось штовхнули в бік. – Йди краще дивися за своєю кралею, і не заважай. 

Айза почула кроки – в її бік, і миттєво закрила очі. Голову вона схилила так, наче все ще лежала без свідомості, але кожен м’яз її тіла був напружений, як ніколи. Кроки все наближалися, але спинилися неподалік від неї. 

– Та вона все ще без свідомості. Що мені, просто стояти над нею? 

 Голос звучав знуджено, розтягнуто, а ще – надзвичайно знайомо. Це був Рем. Це Рем стояв над нею і просився комусь допомогти. Айза заледве стримала бажання підняти голову і чи то плюнути Ремові в обличчя, чи то просто подивитися на нього з усією можливою зневагою. Звісно, вона розуміла, що Рем був зрадником – це було очевидно. 

Але… Чомусь Айза все ж сподівалася, що він допоміг Аглаєві тільки одного разу – з дурості, чи з бажання заробити грошей, але точно не від бажання знищити ціле місто, у якому працював. Він ж не був таким прямо дурним, правда?

 – Так, просто стій і не заважай. Тут роботи через цю… – невідомий замовчав прокляття, яке так і просилося з його язика, і продовжив. – Повно роботи. І часу залишилося не так багато. 

Потім з хвилину було тихо. Айза чула тільки шарудіння десь далі – певно, звуки відновлення пентаграми. Рем поряд сидів чи стояв без руху, і тоді Айза нарешті наважилася потрохи відкрити очі і спробувала розхитати невидимі пути. Вони були міцні; настільки міцні, що їх точно ставив не Рем. 

У Айзи було всього дві спроби – дві непомітні, жалюгідні спроби, які не дали жодного результату. А потім хтось – певно, Рем – схопив її за плече. 

 – То ти вже прокинулася? – запитав він наче щиро здивовано, та варто було Айзі налякано підняти очі, як вона побачила по-злому насуплені брови і звужені очі. О, Рем точно не забув, як Айза відкинула його залицяння. 

 – Відпусти мене! 

Вона смикнула плечем – вже знаючи наперед, що це провальна справа, що вона була зовсім не у тому становищі, щоб висувати вимоги. Втім, а який в неї був вибір? Тільки тягнути час, чекаючи, що прийде Тесей.

…якщо він взагалі прийде. 

Тесей навіть не знав, у якому порядку Айза відвідувала кладовища. Він не знав, що перше, як найскладніше і найбільше, вона залишила наостанок. Шанси, що він дійсно з'явиться посеред каплиці Морени, були такими малими, що Айза би навіть прирівняла їх до повністю нульових. 

Рем, звісно ж, не відпустив її – тільки вхопив за плече ще сильніше – так, що в Айзи би потім точно залишився синець. Але все це, звісно, тільки у тому випадку, якщо їй взагалі пощастить покинути каплицю живою. 

Вона нарешті кинула погляд вперед, до шарудіння, яке припинилося, як тільки Рем побачив, що вона вже при свідомості. Айза зовсім не здивувалася, коли побачила Аглая – зрештою, хто ще міг там бути? 

Вона стиснула зуби від безсилля. Якби тільки зараз вона була не зв’язана, а серп був при ній, вона би легко розібралася що з Ремом, що з Аглаєм – про останнього вона вже знала точно, що він далеко не найкращий боєць. Що з Тесеєм, що з нею він вчинив низько – напав ззаду; Айзі вже починало здаватися, що це його звична тактика. 

 – Відпустіть мене! – знову повторила Айза, ще більш вимогливо і голосно. Якби вона створила галас – бодай трохи галасу – можливо, хтось би її знайшов. 

 Аглай подивився на неї поблажливо. 

 – О, любонька, відпустимо. Ми тебе так відпустимо, що ти ще проситимеш потримати тебе подовше. 

Айза  від цих його слів чомусь зішулилася, а шкірою прокотилися мурахи. Вона здогадувалася, куди ж збирався її відпустити Аглай. Але Рем несподівано зробив крок вперед. 

 – Ти ж обіцяв, – сказав він тремтливо. Налякано навіть; очевидно, вони діяли не на рівних, ні. Рем був просто виконавцем, а за усім насправді стояв Аглай і ніхто інший. 

Аглай роздратовано клацнув язиком. 

 – Це ми ще подивимося. Якщо вона заважатиме…