Розділ 14. Жнива

П’ять кладовищ Айза оббігла за якісь дві години. В грудях у неї страшенно пекло; вона не знала, як взагалі досі трималася на ногах, не падала від виснаження, втоми, від того, як гучно, в страху і паніці гупало її серце. Вона знала, що встигала – бачила положення місяця, відчувала канати магії, що ставали слабшими. 

Але це не значило, що Айза могла розслабитися. Дух, заточений у монеті, горів вогнем, підганяючи її до першого кладовища – останнього з тих, що були відведені Айзі.

Вона не знала, чи впорався із своєю частиною роботи Тесей – і ніяк би не дізналася. Найкращим сигналом про його роботу була би тиша після опівночі; знак, що вони зуміли зупинити трупів і духів, і не допустити знищення всього міста. 

Та Айзу не полишала думка, що Аглай був день у Райні. Спершу вона думала, що він втік – забрався так швидко, як тільки міг. Але ні; він мусив сам малювати пентаграми, і робити це в останню мить – інакше би їх помітили і знешкодили. Можливо, Тесей вже з ним б’ється. 

Можливо – від однієї думки про цю думку у Айзи починали підкошуватися ноги – Тесей вже лежав у траві після битви; так само, як і минулого разу, але на цей – справді мертвий. 

Але цього не мало би трапитися. Тоді його захопили зненацька, а зараз він знав, що на нього чатує небезпека. Знав і готувався; Айза бачила, що Тесей стискав руків’я свого короткого меча ще в коридорі Аглаєвої квартири. 

Коли Айза помітила перед собою ворота першого кладовища, їй довелося стишити крок. Вона мала зайти на нього спокійною – без страху чи тривоги, що може спровокувати духів – найсильніших із тих, що були поховані у Райні. Найсильніших із тих, що взагалі коли-небудь жили у Естрії. Якщо вона хотіла обійтися без зайвого кровопролиття, тоді мусила взяти свій розум під контроль. 

Тут і знадобилася наука пані Серпик. Після того, як Айза годинами сиділа і намагалася ні про що не думати, повертатися у цей стан було все простіше і простіше. І тільки коли вона відчула, що нарешті спокійна, Айза перестрибнула через високий паркан. 

Раніше вона жодного разу не патрулювала на першому. Це кладовище недарма носило цей номер; на нього патрулювати відправлялися не двоє, а троє некромантів – і все ще час від часу доводилося відводити людей Рубчика до цілителя – із дивними рваними ранами, які могли залишити тільки духи. Тільки люті духи. 

Останнє, що можна було дозволяти собі на першому кладовищі – так це самовпевненість. Айза могла бути сильною, але її з місяць тому ледь не вбили духи з третього; тут були сили набагато сильніші і страшніші. Тож вона трималася ближче до паркану, де це було можливо, і намагалася не залишати спину відкритою. 

На попередніх п’яти кладовищах вона знайшла пентаграми на диво легко; вихрі чарів скручувалися навколо них, і попри усю силу мертвих Айза могла їх помітити. Але тут… Перше кладовище було переповнене речами, істотами, мертвими, що були значно сильніші за пентаграму. Щонайменше, так Айзі здавалося, бо вона не могла відчути конкретного напрямку, у якому мусила рухатися. Вона ходила від однієї могили до іншої, намагаючись оком запримітити кам’яну плиту досить велику, щоб на ній вмістилася пентаграма. 

Попередні випадки показали їй, що розмір цієї пентаграми таки мав значення. На дев’ятому і восьмому вони були зовсім невеликі – можливо, в довжину Айзиного великого кроку. На четвертому пентаграма вже займала більше коло – щоб пройти його повністю, Айзі довелося ступити п’ять разів. Пентаграма ж на першому кладовищі мала бути… Айза слабко собі уявляла, якого ж розміру. 

Вона надто погано знала перше, щоб хоча би приблизно запримітити місця, де могла би ховатися ритуальна пентаграма. Тут і там вона помічала гробниці, родинні склепи, навіть невеликі каплички – але в жодному з цих місць не знайшла і сліду крейди і мертвої крові. 

Нарешті Айза зупинилася. Вона відчула, що починає пітніти – рясно і швидко. Місяць над її головою продовжував рухатися, а вона поняття не мала, куди йти. Час невпинно і надто поспішно спливав. А вона ще мала відшукати Тесея, переконатися, що він з усім також впорався… 

Але вони у поспіху навіть не призначили місце кінцевої зустрічі. І, звісно, в них не було часу на те, щоб обговорити, що вони робитимуть у випадку провалу. Що станеться, якщо духи і трупи піднімуться і підуть прямо в місто?

Вже не було захисних чарів, щоб їх спинити; Айза відчувала, що вони страшенно розхитані – і тепер вона розуміла, чому. 

Всі ті духи, всі ті трупи, що Аглай, Рем і ще невідомо хто піднімали протягом місяців – все це було не для забави і не тільки для того, аби підставити Тесея. У цих дій була і більш практична і зрозуміла мета. Щити зношувалися – робили це спершу непомітно, а потім дірки вже можна було би побачити неозброєним оком. Можливо, вони ще могли стримати із десяток слабких духів чи трупів. Але якщо підніметься ціле кладовище…

Айза старалася про це просто не думати. Вона витерла піт з лоба і опустила руку, намагаючись втамувати тремтіння в ній. Повільно озирнулася по сторонах. Хоч спершу вона і намагалася триматися біля паркана, згустки сили, за якими вона бігала, як кіт за здобиччю, привели її чи не в центр всього цвинтаря. Окрім того, що вона була абсолютно відкрита для чужого погляду і удару, була в цій позиції і перевага – нарешті Айза ясно бачила кладовище – щонайменше, озору його частину. 

Більшість невеликих склепів вона відмела відразу; вони могли бути великими як для могил, але Айза могла сидіти там, тільки зігнувшись вдвоє, і вона була впевнена, чи проліз би, наприклад, Аглай взагалі. Та й місця для пентаграми там не залишалося.