Розділ 13. Грабунок на благо

Втім, битву все ж довелося відкласти. Дорога з залишків магії, з якою Тесей звірявся кожні кілька метрів, вивела їх до старої частини Райну, але там слід загубився. Ще трохи дивних махінацій, які Айза ніяк не могла зрозуміти, звузили їхню зону пошуків до п’яти будинків на одній вулиці, але це було все, що вони могли зробити. 

Зрештою Айза розчаровано зітхнула. Якби тоді вона не піддалася емоціям… Якби знала, що Тесей не загинув, що з ним усе гаразд – тоді могла би вже зловити нападника, Аглая, і всьому цьому вже настав би кінець. Але тоді вона все ж вчинила правильно. Якби Тесей справді помирав… 

В будь-якому випадку, вороття не було. І все, що вони могли зробити тепер – це просто сподіватися, що Аглай якось себе проявить. Щонайменше, – Айза втішала себе – вона залишила йому шрам на щоці на пам’ять. 

І під ранок на Райн нарешті опустилася та злива, про яку попереджали чаклуни. Дощ вперіщив так, що дерева гнуло до землі, і Айзі з Тесеєм довелося якомога швидше тікати до його квартирки і грітися біля маленького коминка, що ледь-ледь освітлював кімнату. 

 – Думаєш, ми зможемо його відшукати? – запитала Айза, притискаючись до Тесеєвого гарячого боку під ковдрою. – Він може зараз вже бути на пів дорозі до Аніру… 

Айза, щонайменше, на його місці саме так би і зробила. Шрам на щоці був надто помітним, щоб його можна було легко комусь пояснити. Найкраще, що зараз міг зробити Аглай – це відступити і залягти на дно. А потім переховуватися роками і не показуватися нікому, особливо Тесеєві на очі. 

 – О, ні, – заперечив Тесей дуже впевнено. Айза повернула до нього голову і побачила, що очі його горять вогнем. – Ні, він точно в місті. Можливо, буде ховатися, але не втече. 

 – Чому ти так у цьому впевнений?

 – Я відчуваю його почерк. Його… розмах, якщо бажаєш. Дивно, яким сліпим я був раніше, що не бачив – або просто не хотів бачити. 

Тесей повільно похитав головою і кинув погляд на Айзу – винний, і вона відвернулася. Тесей вибачався за ту сварку щодо Аглая вже двічі – всього за останню ніч – і Айза не була готова терпіти третє вибачення. Це була стара, вже забута справа. І, якщо нічого іншого, тоді у Тесея ще справді не було жодної підстави підозрювати Аглая. 

 – Що ти маєш на увазі? – повільно запитала Айза. Вона підібгала пальці, щоб вони повністю влазили під ковдру і здригнулася – холод пробирав до кісток. Погода наче сказилася і вдарила зимовим морозом. 

 Тесей трохи помовчав, підбираючи слова. 

 – Він… завжди був схильний до широких жестів і складних планів – ще з університету. Я би навіть назвав ці плани… можливо, підлими. Тоді мені більше подобалося слово “винахідливі”. А тепер я майже переконаний, що це він стоїть за отруєнням Нозері. Це сильний некромант, його не взяти якоюсь простою отрутою. І її мусив би підкласти хтось, кому він би довіряв… Хто це міг бути, як не Аглай? Після того, як я поїхав, він став його помічником. 

Айза насупилася. Тепер усі шматочки історії, що Тесей розповідав їй раніше, почали складатися в одну картину – наче злочини Аглая були тією ниткою, що могла їх об’єднати. 

 – А ти не думав?.. – Айза тільки почала, і Тесей вже кивнув. 

 – Що Аглай причетний до моєї невдачі з ритуалом тоді? Тепер я не можу припинити про це думати. Я справді просто не міг припуститися такої дурної помилки. 

Айза і не подумала сумніватися. Тесей міг бути… необізнаним у багатьох аспектах життя, але він точно знався на артефактах і ритуалах. Він розрізняв кожну із трьох тисяч рун давньої мови – Айза ж тим часом не могла іноді відрізнити сучасні руни від старих. 

 – Але навіщо? 

Вона не сумнівалася у тому, що Аглай справді міг нашкодити Тесею – насправді, інцидент з невдалим ритуалом здавався дитячим лепетом на тлі того, що всього кілька годин тому Аглай намагався проштрикнути Тесея шпагою. Втім, його загальний план залишався для Айзи загадкою. Чого він хотів цим досягти?

  – Поняття не маю… Я ще можу зрозуміти спробу позбутися мене, але ці підняті трупи… Навіщо йому би це робити? 

Обидва вони замовкли, але думали про одне й те саме. Втім, їхніх знань, вочевидь, було зовсім недостатньо для того, щоб прийти до якихось правдоподібних висновків. В якусь мить Айза заснула. 

Їй снився мертвий Тесей із колотою раною на грудях. Вона затискала рану пальцями, але кров все бризкала і бризкала, і ніяк не припинялася. Сама Айза тонула у ній, і весь світ зафарбовувався у червоне. Туман поглинав її, і з нього вона чула сміх іншої Айзи.

Коли вона прокинулася – у холодному поту і задихана, в лівій руці вона стискала стару монету з діркою посередині. 

*** 

Весь наступний день вони провели на вулиці, куди їх вночі привів слід. Небо, здавалося, розірвалося навпіл і викидало на Райн одним махом усі дощі, призначені на сезон. За водяною пеленою Айза заледве могла розгледіти власного носа – що вже говорити про постать із шрамом на щоці. Аглай на вулиці не з’являвся – а навіть якщо він там і був, ані Айза, ані Тесей не змогли його впізнати. 

Втім, у жахливій погоді і монотонному сидінні, що розтягувалося на години, були і свої переваги. Айза нарешті змогла впасти у той дивний, пустоголовий стан, про який говорила пані Серпик – вона сиділа непорушно у малесенькій кав’ярні, що виходила вікнами на три потрібні будинки із п’яти, і дивилася в одну точку. Звук крапель дощу заспокоював, але не присипляв – і зрештою вона зрозуміла, чого від неї хотіла відьма.