Розділ 12.2

Тесей лежав на землі. З грудей у нього текла кров, і він зовсім не рухався. Чи був він мертвий? Чи знав про це Рем? 

Питання пролетіли в голові Айзи так швидко, що вона не встигла знайти відповіді принаймні на одне. Ще мить тому вона прагнула уникнути битви, але тепер її пальці засвербіли від думки взятися за серп. 

Чоловік із шпагою, цей невідомий, що стояв перед нею, кілька митей тому вдарив Тесея. Можливо, смертельно – але про це Айза боялася думати. Тож закрила ці думки до часу в якійсь віддаленій частині голови. 

Серп відгукнувся швидше, ніж вона навіть сміла очікувати. Незнайомець, звісно ж, помітив її рух і також підняв руку зі шпагою, готовий оборонятися. А, можливо, і нападати. 

Айза завбачливо відійшла вбік від Тесея – вона би точно не хотіла випадково на нього наступити. Незнайомець, здавалося, обрав чудове місце для атаки – прямо поміж надгробків; Айзі довелося би довго шукати тіло, якби вона не помітила нападника одразу. 

І тут їй пригадалася ще одна деталь, яку вона не встигла обдумати, коли тільки побачила нерухоме Тесеєве тіло. В його руці, що лежала на брудній і холодній землі, не було зброї. Можливо, він навіть не встиг її дістати. 

Все сталося швидко і підступно. 

Від цієї думки Айзу захопила така злість, що вона кинулася на чоловіка швидше, ніж той очікував. Він тільки в останню мить встиг піднести шпагу до грудей, щоб перехопити її лезо, та вона була надто тонкою. Шпага поглулася, і, Айза сподівалася, прийшла в негодність. Вона відступила всього на мить – тільки для того, щоб сформувати у руці кульку сирої магії. 

Якщо він справді вбив Тесея… 

О, Айза мусила взяти його живим. Він заслуговував на смерть у набагато більших муках, ніж ті, що міг завдати звичайний серп чи магія. Він заслуговував страждати, довго – можливо, навіть нескінченно. 

До того Айза думала, що Тесей їй подобається. Що вона в нього закохана. Але… те, що вона відчувала зараз, той біль і гостра різь втрати – це було щось більше, значно більше. 

Постать невідомого перед її очима розпливлася на кілька митей. Спершу Айзі здалося, що це сльози, які від однієї невчасної думки про Тесея виступили на очах. Вона не мала зараз про нього думати. Точно не мала. 

Але сльози не могли бути червоними. І це точно не була кров – Айза не була поранена. 

Перед її очима густішав і густішав червоний туман. Точно такий, як той, у якому вона блукала нещодавно; там вона зустріла іншу Айзу. 

Рукою, у якій Айза відчувала вихорі магії, що зливалися в кулю, розповзлося тепло. Навіть не тепло, а жар – ясний і надто пекучий. Айза відірвала розмитий погляд від незнайомця зі шпагою – вона не могла розібрати виразу його лиця, але він не нападав – і глянула на долоню. 

Там, посеред ниток і канатів чарів висіла монета – та, яку вона залишила в Горбу. Як? Як вона тут опинилася? 

Айза стиснула кулак, з усіх сил намагаючись втамувати магію. Шок, страх і небезпека точно їй у цьому не допомагали. Але вона мусила. Мусила!

Ще трохи, і вона без свого відома застосувала би мертві чари і назавжди відрізала би собі дорогу до зцілення! Це точно були викрутаси духа Айзи, і вони зайшли надто далеко. 

Величезним зусиллям волі Айза притлумила вихрі магії. Монета – навіть на вигляд гаряча, ледь не розпечена, впала на мить їй на відкриту долоню, а потім покотилася землею. 

Цих кількох митей, що Айзі довелося витратити на приборкання сили, вистачило для нападника. В його руках теж сформувалася куля – знайоме плетіння, що Айза знала ще з університету – такі використовували тільки некроманти. Що ж, у цьому сумнівів не залишалося. 

Сама Айза побоялася знову прикликати магію – вона не знала, чого ще можна очікувати від тієї монети, і чи не змусить вона її знову застосувати заборонені чари. Тож замість цього вона просто приготувалася ховатися за надгробками і намагатися не потрапити під будь-які чари. 

Клубок магії зірвався з пальців невідомого повільніше, ніж Айза очікувала – певно, фехтував він краще, ніж чаклував; їй не довелося навіть прикладати надто багато зусиль, щоб ухилитися від атаки. Після цього Айза знову наблизилася – з серпом напоготові, готова викинути його в ударі у будь-яку мить. 

Ситуацію ускладнювало те, що Айза не дуже добре вміла битися із живими – все, чого її вчили, стосувалося того, як можна якнайлегше вкласти мертвого назад до могили. Найчастіше ці способи включали різні варіації ударів по горлу чи відрізання кінцівок. 

А цього чаклуна Айзі кортіло взяти живим. 

Якщо він… Якщо він вбив Тесея, він заслуговував померти інакше – більш довгою і болісною смертю. Думки знову довелося притлумити – бо магія виринала на поверхню свідомості і починала вирувати у грудях та на кінчиках пальців. Ось тільки Айза не збиралася знову зволікати і давати невідомому шанс напасти – можливо, другого разу їй не пощастить так, як вперше. 

Вона вдарила тупою стороною серпа – розвернула його в останню мить. Але навіть та залишила на щоці нападника велику червону пляму та цівку крові, що почала відразу ж стікати до підборіддя та шиї. 

Від цієї несподіваної атаки чоловік зробив кілька кроків назад, відвівши шпагу в сторону. Айза не забарилася цим скористатися і вибила її з чужої руки; шпага відлетіла в траву і кілька разів перекотилася.