Розділ 10. Перша підозра

Тесей виглядав справді зле. Айза не могла сказати, що він був напівмертвий, але його бліде, закривавлене лице точно не наштовхувало на якісь хороші думки. Перша думка, яка прийшла в голову Айзі, змусила почервоніти її саму: невже він побився із Ремом. Через неї, Айзу? 

Та варто було їй подивитися на нього ще раз, цю думку довелося відкинути: навіть у найбільш запеклій бійці, певно, неможливо було отримати так багато поранень. Це були синці і подряпини, що вже встигли налитися кольором і кров’ю – а значить, бій або тривав дуже довго, або вже давно закінчився. 

 – Що сталося, – запитала вона, наближаючись і опускаючись на лаву поряд. Айза ледве стримала бажання провести пальцями по щоці некроманта, але в останню мить забрала руку: крім них двох тут було надто багато зайвих цікавих очей. 

Вона кинула погляд на людей, що все ще у пошуках чи то цікавих історій, чи то пліток ходили навколо, і сподівалася, що виглядала достатньо суворо, щоб бодай хтось згадав про свої власні справи і забрався геть. 

Тесей подивився на неї із великим полегшенням – наче все чекав, що вона прийде, і тільки із цією метою і сидів у передпокої “Кривого горба”. 

 – Ти довго, – зауважив він. Айза помітила, що лінія його плечей нарешті розслабляється і припиняє бути такою гострою і прямою. Та й сам він наче весь опав, і на його лиці нарешті прорізався зболений вираз – такий, який мав там бути, мабуть, від самого початку. 

 – Що сталося? І чому ти не пішов до цілителя?  

Айза подивилася на нього грізно, але на Тесея це, здавалося, взагалі ніколи не діяло. Він тільки відмахнувся і зі смішком – на диво щирим – відізвався.

 – Все нормально. Просто кілька подряпин. 

Айза вже відкрила рота для того, щоб заперечити – зрештою, виглядав він взагалі недобре – але потім знову його закрила, придивившись поближче. Звісно, кров по усьому лицю і одягу ще нікому не надавала жвавого вигляду, але Тесей і справді не брехав. Його рани були нехай глибокими і вкрай неприємними, та все ж подряпинами. 

 – Однаково, – клацнула язиком вона. – З тебе стільки крові витекло… Певно, цей плащ ти вже ніколи не відпереш.

Айза із жалем оглянула світло-зелений костюм, у який Тесей вбрався для патрулювання. Колись він виглядав гарно, та тепер не викликав нічого, окрім жалю – Айза знала, що все, що можна зробити із таким оксамитовим одягом тепер – це викинути. 

 – Переймаєшся за одяг? – вигнув брову він. – А мене тобі зовсім не шкода?

Айза закотила очі. 

 – Дуже шкода. Йди за мною. 

На щастя, Тесей слухняно піднявся. Ноги в нього були цілі, тож він без зайвих труднощів пішов за нею слідом до сходів, а потім і тоненьким, вже туманно знайомим йому коридорчиком. 

 – Проводиш чоловіка у свою кімнату? Та ще й на світанку? Що ж люди подумають… Айза тільки зітхнула, але вже зовсім без злості. Злитися на Тесея чомусь і справді було неймовірно важко. Вона відкрила двері тоненьким ключем, що носила прив’язаним до сорочки, і відступила в бік, не без маленької гордості. 

Її кімнатка разюче змінилася з того часу, коли Айзі доводилося впускати в неї Тесея востаннє; тепер там вже не було тої смердючої перини, а на стінах давно підлохла свіжа біла фарба. Айза навіть збирала квіти на подвір’ї, щоб потім поставити їх у вазу на вікні – і так навіть вид на кладовище вже не видавався таким похмурим. 

Тесей присвиснув – зовсім тихенько, але Айза і не потребувала більш бурхливої реакції. Вона вказала йому пальцем на новеньке ліжко, а сама полізла до шухляд. Вона знала про свою майстерність – зрештою, крім того нещасного випадку з духом вона не ранилася на патрулюваннях жодного разу. Та все ж вона не могла забувати про обережність. 

Настоянки і ліки стояли у ящичку рівними рядами, і Айза швидко виловила ті, що були їй потрібні. Вона заходилася шукати чисту тканину, але завмерла, коли Тесей заговорив. 

 – Айзо, я… – він звучав хрипко і вже зовсім не так насмішливо, як всього мить тому. – Я мушу вибачитися. 

Повільно Айза повернулася до роботи, не насмілюючись озиратися назад. Вона уявила вразливий вираз лиця Тесея і не хотіла на нього дивитися – інакше вона би пробачила його ще до того, як він встиг по-справжньому загладити провину. 

 – Те, що я сказав вчора, було… відверто злим і неправдивим, – він наче проковтнув якісь інші, більш грубі слова і говорив так, наче не міг повірити, що ті слова не далі, як вчора, дійсно сказав він сам. Айза кивнула головою, все ще не обертаючись – вона змочувала тканину настоєм від кровотечі. 

 – І мені шкода. Я знаю, що ти не хотіла просто так образити Аглая. Думаю, ти просто помилилася – або ж у нього є якесь хороше пояснення, – він сидів, опустивши голову вниз і стиснувши кулаки. Айза дуже сумнівалася, що у того пройдисвіта знайдеться бодай якесь поясненя, але не намагалася переконати Тесея. Зрештою, він має зустрітися з цим Аглаєм сьогодні; і Айза чомусь була переконана, що той чоловік міг розколотися, як горіх, якби тільки йому поставили кілька правильних запитань. 

 – Дякую, – видихнула вона. Це не було повністю те, що вона хотіла почути, але… все ж краще, ніж нічого. 

 – І я не думаю, що в тобі надто багато злості. Не знаю взагалі, чому це сказав. Ти.. ти щось набагато більше. Ти і добра, і співчутлива, і…