Розділ 8.2

Наступного дня повернутися до хранительки архіву Айзі не вдалося. Пан Рубчик мав на них із Тесеєм зовсім інші плани – вочевидь, їхня спільна витівка з духами вразила його настільки, що він вирішив довірити їм ще більше роботи, якої виявилося так багато, що Айза не могла підняти голову до неба протягом усього наступного дня. 

 – Сил більше не маю! – зрештою вигукнув Тесей. Айза подивилася на нього роздратовано, але продовжила копирсатися у ящику за ящиком. 

 Сама вона, відверто кажучи, також втомилася, але після того, як Тесей сказав про це, подвоїла зусилля. Некромант це помітив і з підтиснутими губами теж взявся до роботи. Вони обидва сиділи на горищі горба, і з усіх боків їх оточували десятки, як не сотні ящиків, коробок і скринь – того всього добра, яке з усіх можливих причин зносили до агенції мешканці Райну. 

 – Для чого ми взагалі це робимо? – запитав Тесей. – І не мовчи – я знаю, що тобі це теж не подобається. 

Айза зітхнула. Звісно, вона вважала, що просто витрачає свій час. Але поки їй платили гроші за те, що вона копирсається у шкарпетках, картинах і сервізах, вишукуючи серед них прокляті речі, вона не протестувала. 

 – Ми робимо це, бо це наша робота, – відрізала вона. – Припиняй вже скиглити і краще подай мені ось той ящик. 

Тесей слухняно потягнувся за коробкою, що стояла надто високо для Айзи, але сіпнувся, щойно поклав на неї руки. 

 – Обережно, – з посмішкою сказав він. – Мені здається, там щось гаряче. Можливо, проклятий предмет? – він розтягнув губи у посмішці, наче щиро хотів розсмішити Айзу. Вона теж не змогла стримати усміху – через саму тільки абсурдність цих слів. 

Прокляті предмети, що би там не думали містяни, не з’являлися просто так – це була складна робота, настільки кропітка і довга, що за неї майже ніхто і ніколи не брався. Шанси знайти по-справжньому прокляту річ у Райні були надзвичайно, надзвичайно низькі.

З посмішкою Айза зазирнула у ящик. Він, на відміну від усіх інших, що їй доводилося перебирати раніше, був заповнений досить цінними речами. Старі книги у шкіряних обкладинках, браслети, персні, канделябр, інкрустований золотом… Здавалося, що речей у ящику точно більше, ніж мало би вміститися. 

Айза зацікавлено схилила голову і почала обережно перебирати предмети. Можливо, їх приніс якийсь заможний пан, який боїться, що дружина перед тим, як покинути його, прокляла усе в домі. Або навпаки – жінка перевіряє дивні подарунки, які отримала вже дуже давно… 

Коробка вже встигла трохи припасти пилом – можливо, вона лежала тут, на горищі, вже не перший місяць. Ось тільки… У неї все ще викликали здивування усі ці предмети – такі різні, і всі однаково розкішні. Хто міг би віддати їх і так довго не зважати на те, що їх все не повертають назад? 

Айза дістала перший браслет. Між пальцями залишилося тепло – зовсім незвичне для важкого металу, і вона зацікавлено схилила голову. Пустила кілька потоків магії – зовсім слабких, просто щоб подивитися, що там – і вони повернулися до неї, наче наштовхнулися на невидиму перепону. Артефакт. Це точно був артефакт – і до того ж, виходило, досить коштовний. 

Айза здивовано видихнула, і Тесей кинув на неї швидкий погляд. Вона похитала головою, тож некромант повернувся до перебирання своїх речей. Вони сиділи на горищі вже кілька годин, і робота ще навіть не наближалася до середини. 

Повільно і вже більш обережно Айза відклала браслет в сторону і взялася за намисто, а потім за сережки і стару книгу. Від кожного предмету у боки розповзалися слабкі потоки магії – це були речі якщо не зачакловані, то такі, що постійно перебували у контакті з магічним полем. Айзі ще не доводилося бачити їх у такій концентрації – і вона точно не очікувала побачити їх на горищі “Кривого горба”. 

 – Тут щось дивне, – стиха протягнула вона, привертаючи увагу Тесея. – Ходи сюди. 

Некромант, не чекаючи додаткового запрошення, відкинув свій стос речей у бік і перебрався ближче до неї, заглядаючи в її руки через плече. 

Айза саме крутила в пальцях перстеник, що відчувався трохи інакше, ніж решта речей. Він вже був не теплим, а прямо гарячим, і ледь не пік руки вогнем. Кожна частина тіла Айзи кричала про небезпеку, і останнє, що вона би робила з цим перснем – так це надягала би його на палець. Щось їй підказувало, що якби вона це зробила, це могло би і справді стати останнім її рішенням у житті. 

Щойно Тесей розгледів предмет, що вона тримала в руках, тіло його напружилося і заклякло, а через мить від вдарив Айзу по долоні – зовсім слабко, але достатньо, щоб вона випустила кільце на землю. Воно покотилося підлогою, залишаючи по собі темний слід. 

Айза поглядом простежила за прикрасою, аж доки вона не закрутилася на одному місці і не впала. За мить від неї пішов ледь помітний димок. 

 – Ти що робиш! – закричав Тесей. Він дивився на Айзу з непідробним страхом, а та все ніяк не могла зрозуміти, чому ж він такий занепокоєний. Потім вона слідом за Тесеєм опустила погляд на свої пальці, і ось тоді вже зрозуміла. 

Шкіра на їх кінчиках злізла і почорніла, як наче вони обгоріли і покрилися дивною чорною плівкою. Айза спробувала витерти руки об штани, але ось вже тоді вони запекли і вона відчула такий біль, що не змогла стримати шипіння. 

 – Припини! – вигукну Тесей із болючим виразом на лиці. Айза думала, що він поспішить до персня, що від її руху, певно, якось запрацював, але натомість він з усією можливою ніжністю взяв її за руки і перевернув їх долонями догори, щоб подивитися ближче на опіки. Після цього він щось прошепотів собі під носа, і Айза відчула, наче пальці її заніміли.