Розділ 8.1

Рем сидів прямо перед входом до “Кривого горба”. Виглядав він так, наче на когось старанно очікує, але як тільки помітив Айзу, що злим і впевненим кроком марширувала до сходів, відразу ж підхопився на ноги. 

 – Айзо! Де це ти була?.. Ми тут вже навіть хвилюватися почали, – він посміхнувся до неї своїми знекровленими губами і потягнувся до її руки, щоб чи то потиснути її, чи то притягти в обійми, але Айза наче ненароком почала перевіряти, чи в порядку її серп. Рем відступив з трохи розгубленою і зніченою посмішкою. 

 – Ти якась бліда. З тобою все гаразд? – Рем занепокоєно зазирнув Айзі у очі, схиляючи голову. Айза відчувала, що в неї все якраз негаразд, але Рем чомусь був останньою людиною, з якою вона хотіла цим ділитися. 

Останній тиждень показав, що тоді їй не здалося – вона Ремові і справді подобалася. Не помітити це було надзвичайно складно – та й він, здавалося, не намагався приховувати, попри усі спроби Айзи показати, що вона не надто і зацікавлена. 

 – Все добре. Правда, – додала вона після того, як Рем не відривав від неї стурбованих очей ще з пів хвилини. – Я… краще просто піду спати. Напружене патрулювання вийшло. 

Чомусь в очах некроманта розгорілася ледь помітна образа. 

 – Ну звісно, напружене. З Естрійським вони, певно, тільки такими і бувають. 

Айза погодилася в голові, але щось у тому, як Рем про це сказав, насторожило і роздратувало її. Як наче він мав щось проти Тесея – особисте і зовсім не те, про що думала Айза. 

 – Що ти маєш на увазі? – запитала вона гостріше і в’їдливіше, ніж планувала спершу. 

 – Ти сама казала, що він нездара. Та й неприємний він загалом – ходить надутий, як індик і намагається всіх навчити ритуалів. А кому вони, відверто кажучи, потрібні?

Айза підняла брови і відвела погляд. 

 – Я… помилялася щодо Тесея. Не думаю, що він повний нездара. Тільки щиголь, ото й усе. 

 – Та однаково! Ти впевнена, що хочеш далі патрулювати із ним? Я думаю, що можу вмовити Рубчика обмінятися. Працюватимеш зі мною, хіба не буде краще? 

Від однієї думки про спільні патрулювання із Ремом Айзу пересіпнуло. Тоді робити вигляд, що вона не помічає його слів і рухів було би набагато складніше. Та й… 

Попри те, що Тесей дражнив її – і подекуди робив це у досить образливий спосіб – щось у ньому було. І Айза зовсім не хотіла його позбуватися – навпаки. Кожного ранку вона прокидалася із думкою про нього, і останнім часом вона навіть сама почала це помічати. Спиною Айзи на мить прокотилися мурашки – як наче вона вже чула ці слова, але за мить дивне відчуття минуло. 

 – Ні, дякую, – відрізала Ацйза, намагаючись зробити свій голос якомога м’якшим. – Є ще… справи, які я маю завершити з Тесеєм. Рубчик тобі просто не дозволить. 

 – Думаєш?.. – невпевнено протягнув Рем, але, здавалося, все ж відступив від затії. 

 – Вибач, – відізвалася Айза, опускаючи очі. Часом вона кляла себе за невміння сказати правду в очі людям, які добре до неї ставилися. Як добре, що із Тесеєм в неї не виникало таких проблем. 

Певно, це і була причина, чому він їй так подобався – він їй подобався далеко не завжди. А це значило, що вона могла говорити йому все, що хотіла, і не думати про те, чи він образиться. 

 – Я йду спати, – коротко повідомила Айза Ремові і подалася сходами нагору, залишивши розчарованого некроманта позаду. Почувалася Айза чомусь паскудно. 

Попри усі її надії нарешті відпочити – у себе в ліжку, де вона могла не думати про те, як близько лежить Тесей, про що він думає і чи має вона розповісти йому щось про себе у відповідь на його історію – у неї нічого не виходило. 

Айза переодяглася у чистий одяг, вляглася під ковдру і поставила закляття заглушування, спати без якого було просто неможливо – ось тільки усе це не давало жодного результату. 

Зрештою вона перекрутилася до краю ліжка і потяглася до своїх штанів, що звисали зі стільці. Без особливих складнощів вона відшукала там дивну монету і підняла її над очима. 

Вона виблискувала у перших променях місяця, як наче її полірували увесь той час, що та лежала у могилі. І ця дірка… На відміну від Тесеєвої монети, вона не виглядала так, наче була створена для того, щоб просунути туди шнурок. Ні, що більше Айза дивилася, то більше переконувалася, що у цьому було щось інше. Щось поки що їй зовсім незрозуміле. 

Можливо, це був артефакт? Ось тільки їй ніколи раніше не доводилося бачити нічого подібного – ні за формою, ні за тихим, майже повністю відсутнім магічним тлом. Ні, це мало бути щось інше. Можливо, ключ? Чи просто прикраса, яка насправді  нічогісінько не означала? 

Айза сіла у ліжку. Вона не могла би зрозуміти, для чого потрібна ця штука, навіть якби по черзі перебрала усі можливі варіанти. Щонайменше, сама вона зрозуміти точно не могла би. Тож Айза швидко одягалася, закинула серпа за пояс і вислизнула з горба через парадний вхід, щоб випадково не перетнутися із Ремом знову. 

Дорогу до архіву Айза пам’ятала не надто добре, та й вулички Райну знову видавалися їй абсолютно однаковими. Та поблукавши кілька хвилин, вона все ж вийшла на правильну дорогу. Світло у вікнах вона помітила ще здалеку і тільки сподівалася, що в архіві опиниться не Тесей, а пані Серпик.