Розділ 8. Трохи про правду

Айзі здалося, що вона тільки на мить прикрила очі, а потім відразу ж розплющила їх, проте, здавалося, за цю мить багато чого змінилося. Сонце, що тоді стояло чи не в зеніті, почало знову хилитися до заходу, нехай його промені і притлумлювали міцно зсунені штори. А Тесей… Айза подумала про нього відразу ж, як тільки відкрила очі, і шукати довго його не довелося. 

Він лежав прямо поряд із нею – на можливо, трохи затісному для двох ліжку. Айза відсунулася, наскільки могла, і тільки тоді помітила, що одну з її долонь Тесей навіть крізь сон міцно стискає у руці. Вона могли би звільнити пальці, але чомусь не стала цього робити. 

Айза припіднялася на подушках. Голова нарешті відчувалася так, як і мала би – вона належала їй і тільки їй, і в ній більше нікого не було. Ось тільки цю голову все ніяк не покидали дивні думки. Вона кинула погляд на Тесея – він виглядав спокійніше, ніж будь-коли. Волосся падало йому на очі, затуляючи світло, і він м’яко дихав, трохи розтуливши рота. 

Коли він заснув? Айза пам’ятала, що заснула, коли він щось ще говорив. Він тоді вже сидів поряд із нею, так? Щось… 

Айза похитала головою. Не могло такого бути. Їй просто приснився дуже приємний, але від того не менш дивний сон. 

М’язи боліли; і від несподіваних вправ на кладовищі, і від вторгнення духа. Так бувало завжди, але Айза не думала, що до цього можна хоча би колись звикнути. Поряд із нею Тесей злегка заворушився, починаючи щось беззвучно говорити. Він сильніше стиснув її долоню, а потім поволі відкрив очі. 

 – Айзо?.. – запитав він заспаним голосом, піднімаючи руку до лиця, щоб розгледіти її. – Ти вже прокинулася? 

Айза тільки кивнула, і Тесей в ту ж таку мить різко відпустив її долоню. Айза зробила вигляд, що нічого не помітила. 

 – Ти… хочеш поснідати? 

 В ту ж таку мить у животі Айзи забурчало. Вже скоро була би доба, як вона щось їла востаннє. 

 – Було би непогано, – з посмішкою відізвалася вона. Але, відверто кажучи, Айза дуже сумнівалася, що в Тесея вдома буде хоч щось, окрім зачерствілого старого хліба. Він не здавався тим типом людей, які вміють пристойно куховарити. 

 – Зараз, – сказав він, швиденько піднімаючись з ліжка і заправляючи волосся за вуха. Він спав у тому ж одязі, у якому був на кладовищі, та й Айза нічим від нього не відрізнялася. Весь її одяг пропахнув могильним холодом, якщо тільки у цього відчуття і справді був запах. Тесей наче почув її думки і поспішно відкрив вікно, впускаючи в кімнату нагріте вечірнє повітря. 

Після цього він кудись пішов. Двері гримнули, і Айза зрозуміла, що залишилася у квартирі одна. Вона знову поволі озирнулася і повільно піднялася із ліжка, недбало заправляючи покривало. Вона не знала, скільки часу Тесея не буде, але не могла протистояти спокусі ближче подивитися на його речі. 

Книги її не надто цікавили – вона тільки помітила, що серед них ховалися не тільки трактати з некромантії та алійської і сентрійської артефактики, але і класичні твори – всі ті, про які Айзі доводилося чути, але які вона ніколи не читала. 

Вона підійшла ближче до столу – там речі лежали у безладі, але Айза відразу помітила у цьому безладді структуру. Чомусь вона була переконана, що Тесей безпомилково знаходить те, що йому потрібно. Папери з записами перемежалися дивними артефактами, призначення яких для Айзи було не зовсім зрозумілим. З краю столу на диво акуратним стосиком лежали листи. Всі – без конвертів, написані на дорогому папері, що коштував не менше мідяка за листок. 

І перш ніж Айза встигла зловити себе на думці, що читає чуже листування, вона вловила кілька рядків. 

Тесею! 

Передав твої кола до Нозері, подивимося, що з цього вийде. Дуже сподіваюся на успіх. Твої речі мають прибути ближче до ночі  – не забудь їх забрати! 

В дужках стояла дата – нещодавня, всього місяць тому. Знайома дата. Цього дня (точніше, ночі) – вона пропустила патрулювання і познайомилася із Тесеєм. Тепер вона розуміла, чому його теж не було на роботі – певно, забирав якісь свої речі. Можливо, це були стоси книг, чи складні артефакти, чи записи з центру… 

Айза подумала, хто би міг писати того листа, і ким був цей Нозері, якому Тесей передавав кола – вочевидь, частини того ритуалу, що показував їй вчора некромант – але потім урвала себе. Це була абсолютно точно не її справа і вона не мала у це лізти – особливо після того, як сам Тесей її про це попросив. 

Біля стосика з листами лежала і та дивна монета з діркою, підвішена на шнурочок. Тільки-но погляд Айзи потрапив на неї, рука сама собою потягнулася до кишені штанів. Там все ще лежала її власна монета – дуже подібна до цієї, яку вона знайшла у труні зниклого трупа. Вона дістала її і подивилася на світло. Можливо, не така кольорова, але вона могла бути якимось артефактом, так? 

Що довше Айза дивилася на те, як світло падає крізь дірочку у старій срібній монетці, то більше їй здавалося, що вона може привести її до розгадки. Вона схилила голову, намагаючись розгледіти якісь надписи чи малюнки, але монета була надто старою і від часу стала гладкою, як морський камінь. 

Двері знову грюкнули. Чомусь Айза поспішно опустила монету назад до кишені, наче не хотіла, щоб Тесей впіймав її за розгляданням, і відступила від столу. Вона озирнулася – саме вчасно для того, щоб побачити, як Тесей з тецею у руках ногою виштовхує з-під ліжка малесенький столик, що не діставав би Айзі навіть до коліна.