Розділ 6. Опусти голову – і побачиш

Айзочко, люба! 

Як же це так ти нам давно не писала! Я вже зачекалася на твої листи, все не могла собі спокою знайти! А батько твій бідний, може, й не показує того, але теж хвилюється! Гроші твої ми отримали, але нащо ж ти їх висилала? Це ми маємо допомагати тобі, та хіба дочекаєшся чогось від таких безталанних батьків? Горе нам! 

З Кітом усе гаразд, купили йому і ліки, і до ворожки я знову його водила (хоч ти цього і не любиш, а гірше від того не стане). Вже тиждень без випадків обходиться, то ми усією сім’єю і радіємо. 

Напиши, чи пригледіла собі вже жениха? Бо не годиться, вже третій десяток пішов – не зчуєшся, як сама на старості залишишся! Пожалій бідну матір. 

Дописую: вже втретє відправляємо листа, тепер з посильним, бо залізницю ці столичні шахраї ще так і не полагодили. 

Твоя мама. 

Айза відклала вбік кошик, навіть не заглядаючи у нього. Вона вже здогадувалася, що там мало опинитися: якісь вовняні шкарпетки, бо у місті, звісно ж, купити їх неможливо, їжа, малюнки від брата, якісь інші дрібниці, про які вона навіть не просила. 

 – Що це в тебе тут? – Рем підібрався до неї тихо, і Айза не помітила його вчасно. 

Без жодних слів він зазирнув у кошик і з піднятими бровами підняв банку звідти. 

 – Це варення, – повільно констатував він, обкручуючи її то так, то інакше. 

 – Так, – погодилася Айза, намагаючись вихопити банку назад, проте Рем був прудкіший. За роки життя у гуртожитку вона вже звикла до того, що в її речах хтось постійно порсається, але це не значить, що їй це коли-небудь подобалося. 

 –... з шишок? – повільніше запитав Рем, піднімаючи банку вгору, до світла.

В цю мить Айза нарешті змогла вихопити її з чужих пальців і поставила на стіл трохи гучніше, аніж, певно, вартувало. 

 – Так. – з притиском відповіла вона. Айза збиралася сказати ще щось в’їдливе, щоб її нарешті залишили у спокої, але її відволік приглушений голос Тесея. Він лунав із сусідньої зали, яка призначалася для численних експериментів, які залишили контору без однієї стіни та більше, ніж кількох вікон. 

 – Що це він там робить? – невдоволено запитала Айза.

Рем тільки махнув рукою. Він теж насупився і скривився – останніми кількома днями той запал, що він відчував до Тесея та його артефактів, кудись дуже швидко зник. 

 – Знову торочить про ритуали. Дурниця це, ось що я тобі скажу. – Рем махнув рукою. – Ось талісмани, амулети – це так, їх хоч використати можна. А він вчора мені намагався втерти, що амулет упокоєння можна замінити ритуалом, уявляєш? 

Айза ввічливо припідняла брови. Вона би, певно, не зізналася у цьому і самій собі, але ритуали її цікавили. Це була… справжня форма магії. Щось, куди потрібно вкладати справді багато зусиль, а окрім них – ще й знань. А будь-які способи замінити артефакти – це завжди добре. 

 – Звучить цікаво… – розсіяно відізвалася Айза і посунула в сторону сусідньої зали. Рем хотів щось їй сказати, але тільки і залишився стояти із розтуленим ротом та простягнутою рукою.  

 – ...і нам потрібне ще одне захисне коло, так? Всередині малюємо три символи Морени – обернений, прямий і спрощений. Ця проста комбінація дозволить нам… 

Навколо Тесея, який крейдою щось вимальовував прямо на підлозі, зібралося щонайменше з десяток некромантів. Деякі з них поглядали на пентаграму невпевнено, інші – з насмішкою, але більшість виглядали і справді зацікавленими. 

 – Це важливо – спростити процес упокоєння, і цей ритуал, нехай він ще і експериментальний – те, що нам потрібно. 

 – І яким чином це допоможе нам? Ти уявляєш, скільки часу потрібно для того, щоб намалювати таку пентаграму? Під час бою з привидами це неможливо, – сказав хтось, і у відповідь почулися кивки і схвалення. Але Тесей зовсім не виглядав розгубленим. 

 – Звісно ж, ні, – відізвався він. – Тому це  потрібно зробити перед боєм. Нанести такі пентаграми на кожному кладовищі і використовувати за потреби. 

 – Але символи дуже складні, – знову почулося невдоволення. – Це взагалі можливо – активувати відразу три символи Морени відразу? Тут з одним бувають проблеми, а так… 

Айза ледь втрималася від того, щоб пирхнути. Якби вона не могла використати три символи одразу, їй було би принаймні соромно у цьому зізнаватися. 

 – Я знаю. Зрештою, ритуал має спростити життя некромантам, а не ускладнити його. Я придумав його для того, щоб можна було контролювати поховання у селах, де рідко бувають некроманти. Тому є ще три кола спрощення, які забирають кожен по символу. І все, що залишається – це просто влити достатньо сили. 

З усіх боків почулися схвальні звуки і слова, і Айза сама не втрималася від обережного інтересу. Ціль Тесея, безсумнівно, була благородною – більш благородною, ніж вона могла би очікувати від когось такого, як він. І… створення ритуалів завжди було для Айзи чимось неймовірно складним. Вона і подумати не могла, що Тесей знайомий із цим мистецтвом, та ще й на такому рівні. 

 – Чого стоїш, муги… Айзо?, – поцікавився Тесей, каблуком стираючи частину своєї ж пентаграми. Некроманти тільки підійшли ближче і тепер роздивлялися і кола, і папери, що залишив Тесей, зблизька.