Розділ 3.2

Тесей знову рушив вперед, оминаючи її край, і застиг десь за надгробком, щось видивляючись у траві. 

Могила була стара – трава довкола неї виросла така густа і висока, що ставало очевидно – ніхто дуже і дуже давно не приходив її провідувати. Навряд чи родичі заявлять про зникнення. Айза, не роздумуючи довго, встала перед самим краєм могили на коліна – інакше вона не могла би нічого розгледіти. Краєм ока вона помітила, що Тесей кинув на неї дивний погляд – як наче зовсім не міг зрозуміти її дій, ось тільки Айза не зважала. Вона сподівалася, що знала, як розслідувати зникнення трупів. Зараз бии тільки пригадати усі списані конспекти і усі прогуляні пари… 

Вона обдивилася краї могили – рівні, по всій довжині тіла – зовсім не такі, що залишають трупи, коли розривають труну голими руками і прокопують собі шлях на свободу. Тут точно хтось попрацював – а це значило, що справа ставала заплутанішою, і Айза разом із Тесеєм ставали на тонкий лід. 

 – Його хтось підняв. Могила надто рівно розкопана, – сказала вголос Айза, піднімаючи голову до Тесея. Той щось роздивлявся у траві. 

 – Та ти що? Неймовірна дедукція, – відізвався він, нахиляючись. Потім він піднявся, тримаючи у руці лопату, яку зловмисник кинув за могилою. – Мені чекати ще якоїсь блискучої аналітики? – з іронією запитав він, відкидаючи лопату на стежку. Навряд чи вона могла їм чимось допомогти – це була найзвичніша лопата, яку тільки Айза могла собі уявити. 

Айза зазирнула всередину труни, що все ще лежала на дні могили. Вона не була зламана, і кришку хтось просто акуратно відкинув, а не зламав зсередини. Всередині труни рядочком лежали гвізки, що були забиті у кришку. У місячному світлі щось блиснуло. 

Айза не була впевнена, чи їй не здалося. Можливо, це просто метал гвіздка не заржавів і просто відбивав світло. Чи?.. 

Шлях перевірити був тільки один. Без зайвих розмірковувань Айза сіла на край могили, спустивши у неї ноги, а потім і зістрибнула вниз. Висота була чималою – чи не вдвічі більша від її зросту, і Айза добряче наштовхнулася коліном об дерев’яну кришку під час стрибку. 

Про те, як вона вилізатиме назад, вона ще не думала – тільки сподівалася, що Тесей не залишить її у ямі. Втім, від нього вона могла би очікувати і такого. 

 – Гей! – почула вона зляканий скрик нагорі. –  Мугирко, ти що робиш? 

Айза не стала відповідати. Замість цього вона всілася на дерев’яний низ труни, намагаючись не звертати уваги на біль у ногах. Щось там точно зблиснуло. Можливо, у труні ще щось лишилося. 

За мить світло над нею, і до того непевне, повністю зникло. Айза підняла голову і побачила Тесея, що схилився над могилою. Вона не могла розгледіти виразу його лиця, але вже не тішила себе надіями, що там було щось приємне. 

 – Ти що, впала в могилу? – з веселістю запитав Тесей, простягаючи їй руку. – Хапайся, зараз витягну. 

Айза тільки зітхнула. 

 – Відійди, ти мені світло затуляєш, – гукнула вона, знову схиляючись над дерев’яними дошками. За мить Тесей невпевнено відсунувся, і під новим променем місяця Айза знову помітила легкий відблиск. Він був прямо в неї під ногами – щось зовсім маленьке, і Айза вже навіть не була впевнена, що це було щось варте того, щоб стрибати у глибоку могилу. 

Вона нагнулася і підібрала дрібничку. Спиною вона зачепила стінку могили, і їй на голову посипалося кілька грудок землі. Річ була пласкою і круглою; їй знадобилося менше миті, щоб зрозуміти, що це була монета. Тепер стрибок виглядав ще дурнішим. 

Вона піднесла її до очей: це точно було срібло, настільки старе, що малюнок, вибитий на ньому, вже майже стерся. Краї монети чомусь були пласкіші, ніж Айза звикла. І крізь центр монети чомусь вона бачила землю – у ній була дірка. 

 – Збираєшся там всю ніч провести? – запитав Тесей, знову нависаючи згори. 

Айз показала йому монету, а потім протягла руку догори. Тесей не став зволікати і потягнув її нагору. Айза відштовхнулася ногами від стінок могили, але м’язи у руці і спині все ж натужно зарипіли, коли Тесей витягав її на поверхню. Через це вона ледь не впустила монету назад і ледве встигла її вхопити кінчиками пальців в останню мить. 

 – Що це? – зацікавлено запитав Тесей, розглядаючи монетку з пальців Айзи. Вона була зовсім невеликою і зовсім не виглядала як підказка чи доказ – скоріш за все, це була одна з тих дивних дрібничок, що кладуть разом із небіжчиком у могилу, щоб гарантувати йому краще життя після смерті. 

Айза протягнула монету Тесеєві, проте він тільки похитав головою із піднятими бровами. 

 – Залиш краще собі. Буде суттєвий вклад в твою… справу. 

Айза знову відчула, що починає червоніти аж до вух – і від сорому, і від злості. Певно, Тесеєві не доводилося економити і збирати на щось гроші ніколи в житті – йому все підносили вже готовим на золотому блюді. Але закінчили вони однаково – некромантами у Райні. Ця думка протверезила Айзу, і вона з невизначеним мугиком поклала монету у кишеню штанів. 

 – А тепер, коли ти вже, сподіваюся, облазила усе, що хотіла, перейдемо нарешті до розслідування… 

Тесей відвернувся від неї і повернувся на стежку. Айза залишилася стояти біля могили – з розхристаною косою і кількома грудочками могильної землі за пазухою. Вона скоса спостерігала за Тесеєм – а там і справді було, на що подивитися.