20.

Макс

Голова розколюється, коли чую звук мобільного, який дзвенить десь під вухом. Коли розплющую очі, світло з незашторених вікон сліпить. Телефон дзвенить і дзвенить, але він не лежить поруч, як я думав. Він у кишені. Дістаю мобільний і читаю на екрані, що дзвонить батько.

З якого це дива? Чому так рано? Сьогодні ж вихідний, а він дзвонить мені раніше девʼятої…

Раптом щось трапилось? Але зараз думки плутаються. Треба трохи зібратись. Відповідаю на дзвінок і намагаюсь говорити рівним спокійним тоном, ніби вже давно прокинувся:

— Алло? 

— Не доброго ранку, —  бурчить батько. — Що там у тебе відбувається? Де Аня? 

— В сенсі, де Аня? — насуплююсь. — Певно, у себе в кімнаті. А де їй ще бути?

— Отже не чує нас, — констатує батько. — Що ти витворяєш знову? Якого біса вчора напився? ХІба не можна було прийти в нормальному стані? 

— Ти ж знаєш, що була зустріч з поляком. А він любитель випити. Зато контракт підписали, продовжили ще на півроку, — бурчу у відповідь. — Я працював, причому, ефективно.

— Можна було й не рівнятися на поляка! Ти налякав дівчину! Що як вона Феліксу нажаліється? 

— Як налякав? — дивуюсь. Ніби ж нічого такого вчора не трапилось. — Я нічого такого не робив. Пішов спати. 

— Ану пригадуй краще! Чому вона налякана телефонує в мій будинок? Ти хочеш все зруйнувати своїми витівками? 

Я прокручую в голові події ночі. Памʼятаю, як доїхав, припаркував машину на автоматі, таке я можу і з заплющеними очима робити. Потім зайшов до будинку і… Точно, Аня чекала на мене. Я хотів поспати з нею. Обійняти. Ага… Все одно навряд би вчора в тому стані я був здатний на більше.

— Не лякав я її. За руку взяв і спати кликав. Просто спати, — додаю одразу. 

— А вона очевидно напридумувала собі пʼяне згвалтування, —  батько зітхає. — Максе, вмикай вже голову і займись консумацією шлюбу так, щоб дівчина не скаржилась. 

— Я думаю про все. У нас є прогрес. Я потихеньку досягаю нашої мети, Аня буде повністю моєю дуже скоро, — запевняю батька. Я дійсно думаю, що в нас все йде до цього. Але не просто через ці плани. Аня важлива мені, надто важлива. — Фелікс буде задоволений, ось побачиш. Ще трохи, і всі її бастіони падуть. Буде вам консумація, яку ви так хочете. 

— Вона поки не підозрює, що ти і є той наречений? Може їй підсунути якусь інфу про Шмідта? Щоб відвести від тебе підозри? 

— Я думаю, це зайве. Аня і так не підозрює, що я і є той наречений, якого обрав Фелікс. Подумати тільки, як підфартило того разу. Все пройшло чітко так, як треба. Від долі, як то кажуть, не втечеш, як не намагайся. 

— Але не пияч більше при ній. Хоч до того часу, як все узакониться остаточно, — дадає батько. — НІби дорослий хлопець, сам маєш розуміти, що ці дівчатка люблять романтику і врівноважених чоловіків. 

— У нас все це є, романтика, пляжі, поцілунки, все йде, як треба.

Чую шум в коридорі. НІби хтось пройшов. Але для покоївки ще зарано. 

— Поляк більше на зустріч не запрошуватиме? — батько, здається, закінчив з моралістикою і настановами. Любить він все конролювати. І напевно вважає, що без його втручання я нічого сам не зроблю. 

— Навіть якщо запрошуватиме, я буду обачнішим, — запевняю просто щоб швидше завершити цю розмову. — Все, я піду, здається, Аня прокинулась…

АННА

Зранку він мав вже бути тверезим і адекватним. Почуте від Сема мене збентежило ще більше. Отже, треба поговорити з Максом і сказати, що я не готова переходити в серйозну площину. Бо виявляється, я його майже не знаю. Нам треба більше пізнати один одного, перш ніж почати зустрічатися. Думаю, якщо я в ньому не помиляюсь, він погодиться зі мною. 

В душі все одно зібрався неприємний осад. Якось не так я уявляла собі все. Дурна, напевно, нафантазувала, що Макс герой, рятівник дівчат. Не дарма ж кажуть, що рожеві окуляри б’ються склом всередину. Але я навіть не підозрюю, що вони ще не розбились…

Одягаюсь та підходжу до Максової кімнати. Тільки збираюсь стукати, як чую його голос. Він з кимось розмовляє. Коли чую своє імʼя, то відразу опускаю руку. З ким він там мене обговорює?

Я навіть притуляюсь вухом до дверей, щоб краще все чути. 

І чим більше я слухаю, тим сильніше мені давить в грудях. Горло стикає спазмом так, що я навіть вдихнути повітря не можу як слід. На очі навертаються сльози. Вони стікають по щоках і капають мені на футболку. Мене дурили. Всі. Але мені начхати на діда і маму. А от Макс… Йому я довіряла. 

Я повільно відступаю від дверей. В очах все пливе через плач, тому натикаюсь стегном на якийсь столик біля стіни. Розтираю сльози долонями і забігаю в свою кімнату. Він не має знати, що я все підслухала. Що тепер робити з цим? 

Якщо він зрозуміє, що я в курсі… Мене просто ніколи не випустять з цього будинку! Однозначно. Навколо мене сплели таку вмілу брехню. А я ще, дурепа, думала, чому це дід так легко прийняв Макса. Навіть не сердився і не погрожував… А все тому, що вони спланували все це! Які ж вони всі тварюки! 

Треба забиратися звідси! Поки Макс не зрозумів, що я знаю про його обман. При згадці Макса у мене знову починає пекти в грудях. Я майже повірила йому. Я майже хотіла всього серйозного. Але він фальшивий. Як і моя родина.