19.

МАКС

Останніми днями на роботі повний завал. Через весілля і всю цю "операцію" я частково забив на бізнес в ці дні. Ну, весілля теж було потрібне для бізнесу, тож частково я працював, хоча… Зараз розумію, що Аня для мене не тільки палочка-виручалочка по бізнесу. Мене веде від неї. Від її близькості. Від наших поцілунків, від дотиків. Я весь час думаю про неї, не можу не думати.

Я ніколи не був сентиментальним та і не вірив у всі ті вищі матерії та великі почуття, але те, що я відчуваю до Ані, не можна назвати просто бажанням. 

Певно, треба все їй розповісти. Ну а що буде? Ну, образиться. Подується. Але ж я сам розповім, поясню, що тоді я ще не знав її. А зараз не хочу обманювати, хочу, щоб у нас все було по-справжньому. 

Збираюсь зробити це сьогодні, була не була. Треба діяти зараз, поки вона довіряє мені. Я зможу їй все пояснити, що закохався в процесі. І все у нас буде добре.

Вже збираюсь їхати додому, але секретарка нагадує про зустріч:

— Ви забули, там просили переставити тих партнерів з Польщі, вони хотіли зустрітись не завтра, а саме сьогодні! Чекатимуть вас за півгодини!

— Забув, — кажу чесно. — Добре, зараз поїду туди, подзвони водієві, щоб підʼїжджав до парадного виходу. 

Коли вже збираюсь і йду до ліфту, набираю Аню, хочу попередити її, що сьогодні, скоріш за все, буду пізно і без мобільного.

На таких зустрічах мобільні ховаються в "сумку Фарадея", вона блокує телефон так, що він зникає з усіх радарів. 

— Так, без проблем, — каже вона. — Міг навіть не попереджати, — чую, що вона чимось замислена. 

— Ти засмутилась? — питаю її. — Я правда йду з партнерами, вони з Польщі. Фотку, правда, зробити не зможу. Будемо без мобільних, як і казав.

— Звісно я не засмучена, що ти! — запевняє перебільшено натхненно. 

— Постараюсь бути не дуже пізно, — додаю. — Цілую.

Може, це "цілую" і зайве, не знаю. Але мені хочеться це сказати їй зараз, і я кажу.

— І я тебе цілую, —  каже у відповідь. — Все гаразд. Працюй. 

Усміхаюсь, коли чую це. У нас дійсно все буде добре, я це відчуваю. Все буде так, як я бачу. Вона мені пробачить.

Я прощаюсь з Анею і відключаю телефон.

Коли сідаю в машину, ховаю мобільний в ту спеціальну сумку, як і казав.

Тоді водій везе мене на зустріч.

Партнери вже піддаті. І охоче запрошують мене з ними випити. На жаль, багато які угоди так і тримаються на подібному, на випиванні разом. Тож у мене особливо немає вибору, хоча пити віскі я не дуже люблю. Але якщо всі пʼють віскі, я не можу пити щось інше. 

На зустріч окрім поляків несподівано приходить Олександр Шмідт, один із наших конкурентів. Я відверто незадоволений його тут бачити. Бо поляки виявились не лише з подвійним дном, але ще і недалекоглядні.

— Не психуй, — відразу каже мені Алекс. — Я тут, бо наші інтереси пересікаються. І вони, — кивок на партнерів. — Не хочуть грати в темну. Ти мені теж не подобаєшся, особливо після угоди з Феліксом. Дівчина мала відійти мені. Разом з усім приданим. 

Я знаю, що він теж присилав, так би мовити, сватів до Фелікса. Але ми запропонували вигідніші умови. А Алекс залишився ні з чим.  

Треба швидше завершити цю справу. І розійтись, як в морі кораблі. Я не хочу мати нічого спільного з Шмідтом. Знаю, що це надто ризиковано…

АННА

Відвідини дому залишили у мене купу питань. Більше ми з Вікою під дверима кабінету нічого не почули, бо розмова там обірвалась, а потім і мама вийшла. Ми з Вікою навіть обговорити все змогли лише через годину, коли мама погодувала нас і переповіла свої новини. 

Віка була вся як на голках. Запевняла, що мова йшла по неї. Але… Коли я запитала, чи планують вони знайомити Віку з її нареченим, від питання мама відмахнулась. Сказала, що дуже рано про це говорити, все одно до гіпотетичного весілля занадто далеко. 

Тож додому  я повертаюсь в задумливому стані. А що якщо мова про мене? Той каталог з весільними сукнями, наша випадкова зустріч з Максом, всі ці розмови... Я відчуваю, що треба поговорити з Максом. Але він теж не квапиться додому. 

На цьому фоні його заяви про бажання почати все по-справжньому здаються мені якимись дивними. 

Я чекаю його десь до півночі. Він повертається якийсь піддатий, від нього пахне алкоголем. 

— Ще не спиш? — запитує, зазираючи в очі. 

— Я вдень трішки подрімала, —  відповідаю, роздивлячись його наче вперше. Чи готова я до того, що він буде повертатися в такому стані часто? — Ти багато працюєш? — питаю здалеку. 

— Сьогодні була зустріч з партнером, на неї прийшов ще й один не дуже приємний тип, якого я там побачити не очікував,— він насуплюється. — Сподіваюсь, таких "сюрпризів" більше не буде. 

— І ви завжди там випиваєте? — принюхуюсь, відчуваючи чіткий запах алкоголю. 

— Великі справи зазвичай робляться саме в такій атмосфері, — він підходить ближче. — Ну не сік же нам там пити?

— Мій тато займав не останню посаду в банку, але він не пив постійно, —  кажу я.