18.

АННА

Ловлю на собі погляди Макса. Вони бентежать і навіть лоскочуть. Це так незвично. 

Я напевно все ж щось відчуваю до нього. Щось не таке як зазвичай і до всіх інших. Він добрий, хороший, мякий і турботливий. І певно, я не просто так його зустріла в день весілля. І  я бачу, що дуже подобаюсь йому. 

Умисно обрала саме таку провокативну сукню. Бо знала, що він буде дивитись. Кожен його погляд мов ласка сонячного промені на шкірі. І я хочу відчувати її ще і ще. 

— У твоїх батьків шикарний будинок, —  кажу, коли ми підʼїжджаємо до вже знайомого маєтку. Мені цікаво познайомитися з цими людьми. І я зовсім не переживаю. 

Напевно, якби я справді була нареченою Макса я б сильно нервувала. Але оскільки все це гра, то мені немає чого бентежитися. 

— Вони будуть в захваті від тебе, ось побачиш, — він бере мене за руку.

— Вони  у тебе все диваки. Їх зовсім не турбує, що ти одружився на дівчині про яку вони нічого не знали. В нашому світі якось так давно не роблять, —  кажу і сама відчуваю якийсь неприємний післясмак від цих слів. Ніби сама себе десь дурю. 

— Ну, вони знають, що інколи я дію спонтанно, — він знизузє плечима. — Але ж я вже не хлопчик, щоб звітувати перед ними. 

— Впевенна твоя мачуха скаже, що нічого хорошого з такого квапливого шлюбу не вийде. І через два тижні ти муситимиш визнати, що вона мала рацію. 

— А може, все буде не так, як ти думаєш, — каже він замислено. 

Ми виходимо з машини, Макс допомагає мені вийти і веде до дверей в будинок за руку.

Там все обставлено дуже багато. Але видно, що деякі речі наліплювали просто аби показати статус. Не все з усім гармонює. Ну але не мені судити. Я уявлення не маю, якби облаштовувала власний будинок. Напевно якби вийшла заміж за того старого, то у мене був би цілий штат дизайнерів… Брр.. Не хочу нічого такого. 

Просто роззираюсь навколо, бо цікаво. І пропускаю момент, коли до нас назустріч виходить статна блондинка. Волосся укладене локонами на плечі, акуратні стрілки підкреслюють погляд. Такий самий розріз і колір очей як у Сема. Відразу розумію, хто це. 

— Ось і ви, — вона улесливо усміхається мені. — Анюто, ти така гарненька! Як Сем і казав!

— Дякую. Завжди приємно почути комплімент від красивої жінки, — ввічливо кажу я. А вона цілком мила жіночка. 

— Ти ж вже знайома з моїм Семом, правда? Він весь час про тебе говорить! — вона ніби ігнорує Макса і говорить виключно до мене.

— Так, Сем класний, — погоджуюсь я. Макс трохи насуплюється, і я стискаю його долоню. 

— Ходімо, я покажу тобі територію, — каже нарешті. Бачу, що настрій у нього знову псується, як і того разу, коли він побував вдома, коли ми заїжджали за Семом.

Видно, що мачуху він недолюблює. Але я мовчу. 

Ми виходимо до саду доволі швидко і тільки тут я помічаю, що він трохи розслабляється. Дивиться на мене, переплітає наші пальці:

— Аню, я хотів тобі дещо сказати. 

— Що? — зазираю йому в очі. Чомусь стає трішки страшно. Він такий серйозний, дивиться пронизилво, ніби вивчає моє обличчя, і хоче зазирнути глибше, прочитати мої думки. Ця глибина зачаровує  і затягує. Невідомо кусаю губи. 

— Я дуже сильно ревную тебе. Коли почув про тебе і Сема, мені, здається, почало зносити дах. Не міг це слухати, — він стискає мою долоню в своїй. — Ти мені подобаєшся, дуже. Може, нам варто подумати щодо того, щоб дійсно почати стосунки? Хоча б спробувати. 

МАКС

Аня слухає мене дуже уважно і чомусь нервує. Я насправді теж нервую. І це дивно. Зазвичай коли я починав стосунки, не відчував такого хвилювання. Знав, що все це все одно ненадовго, що це тільки розвага. З Анею все якось інакше. На всіх рівнях. Тому і пропоную те, що не мав пропонувати. 

— Це дуже несподівано, — вона обхоплює себе руками. — Я навіть не знаю, що сказати…

— Ти можеш над цим подумати, — переплітаю наші пальці, підходжу трохи ближче. Хочеться поцілувати її. Подаюсь вперед, ми тепер ще ближче, наші губи майже торкаються одне одного. — Я буду чекати на відповідь.

— Гаразд, — киває. — Ти мені дуже подобаєшся. Правда. І можливо все у нас вдасться… Ми якось дивно почали стосунки, правда? Спочатку шлюб, а потім це… А я…  хочу…

— Ось ви де! — її перериває веселий вигук Сема. — Сховались за кущі і цілуєтесь? Вау. Аню, це що за краса? 

— Тебе що, мамка за нами відправила? — я трохи роздратований появою брата. Ні, я люблю його, і все таке, але зараз він прийшов дуже невчасно. 

— Чом мамка? Я за Анею скучив. Ти що — ревнуєш? 

— Може, і ревную, — я не хочу сперечатись. Тим паче, Ані я щойно сказав, що так і є, і це правда. 

— Ревнуєш? — це вже Аня. Вона усміхається. — Хлопці, припиніть, це смішно. Ходімо в будинок, скоро Віка прийде. 

— Дивись, їй смішно, — киваю в сторону Ані, а дивлюсь на брата. — Але Віку дійсно треба зустріти…

***

Далі вечір проходить доволі приємно. Ми всі вечеряємо разом, Сем і Віка про щось шепочуться і усміхаються. Я ж весь час мигцем дивлюсь на Аню. Через те, що малий нас перебив, я так і не почув, чого вона хоче. І це мене дещо дратує. Але через клятих родичів нам ніяк не вдається знову залишитись наодинці.