11.

МАКС

Щойно бачу її діда, одразу в голові прокручується купа варіантів, що за чортівня там може бути. Тому перш ніж встигаю подумати, тягнусь до пульта і хочу переключити канал.

Але Аня вигукує:

— Стривай! Там про нашу родину! 

— Ну і що, мені вже не хочеться дивитися телевізор, — я майже нависаю над нею, бо пульт з іншого боку, мені треба перехилитись через Анну, щоб дістати його. 

Я розумію, що, скоріш за все, там нічого такого не буде, але все одно чомусь хочу якомога швидше переключити канал.

А з телевізора тим часом лунає:

— Прессекретар родини стверджує, що все під контролем, і немає причин хвилюватися. Наречена просто захворіла і не змогла з’явитися в церкву, через що церемонію провели в скромному колі пізніше. Але незабаром Анна з’явиться пред публікою… 

Я нервую. Якось все вони дуже примітивно обіграли. Анна може почати щось підозрювати, а мені цього, само собою, не хочеться.

Аня навпаки посміхається.

— Ти чув? Мою втечу вони виставили як “хворобу”, —  каже вона. — Дід ще тішить себе надіями, що поверне мене. 

— Схоже на те, — киваю. Не акцентую уваги на тому, що сказав журналіст щодо того, що "церемонію провели". Виходить, все місто вже знає часткову правду, і тільки Анна не в курсі.

— Але як він буде викручуватися, коли зрозуміє, що я не повернусь? І той наречений… Це дуже підозріло, що його так звана дружина не з'являється на людях, — Аня замислюється. — Не такі вони там  і розумні, як  я думала. Чи потім дадуть пресі інформацію про розлучення? Теж в  скромному колі? 

— Все може бути, — знизую плечима. 

— Ти виглядаєш засмученим, —  каже вона. — Переживаєш за мене? 

— Певно, трохи ревную. До того нареченого, — додаю неголосно. 

Кажу вже що попало, аби тільки вона не звернула уваги на ті маленькі нюанси, які частково видають правду. Те, що кажуть журналісти, дійсно на межі. Добре, що Аня не надто над цим замислюється.

— Давай замість новин подивимось якийсь фільм, —  пропонує вона. — Бо новини лише псують апетит. 

— Погоджуюсь, — я усміхаюсь і переключаю канал…

Дійсно ми відволікаємось, і здається, Аня зовсім забуває про інцедент з дідом. Фільм дуже веселий, Аня весь час усміхається. А я спостерігаю за нею. Вона мені подобається, мене до неї дуже тягне. Але вона зовсім ще дівчинка, вся така невинна… Це інтервʼю ледь не довело мене до інфакту. От блін, могли вони якось обережніше з цим всім? 

Коли кіно закінчується, ми разом прибираємо і вже йдемо на другий поверх. Ще не дуже пізно, але зрозуміло, що Аня піде до себе. 

— Я оце думаю, — каже Аня замислено. — Цей фільм, він же по книзі знятий, і там має бути друга частина ще. 

— По книзі? А ти читала її? У мене велика бібліотека в кабінеті. 

— Не читала, але було б цікаво. Можливо у тебе і ця історія є? Я б ще перед сном щось глянула. 

— Мачуха любила всі ті любовні історії. А ми зараз живемо в нашому старому будинку, — кажу замислено. — Тож цілком можливо, що тут щось є. 

— Мачуха? — в її очах з'являється співчуття. 

— Ага, мама Сема, — киваю. — Ну, у нас не те щоб дуже жахливі стосунки, вони цілком нормальні для ситуації. 

— Ти нічого не розповідаєш про себе, — Аня зітхає. — Сьогодні вже пізно, але завтра розкажеш? Я б хотіла дізнатися про тебе більше. 

— Добре, — ми заходимо до кабінету і я підходжу до полиць з книгами. — Ну ось, дивись тут. 

— Ой, а це що? — вона підходить до секретеру, на якому лежать журнали, і я розумію, що привернуло її увагу. Весільний каталог… 

АННА

Тут лежать бізнес-журнали, але між ними визирає щось цікаве. Коли прибираю один журнал то бачу розкритий весільний каталог. Прямо на сторінці з сукнею, дуже схожою на те непорозуміння, яке начепили на мене.

— А це що? — питаю у Макса. Чомусь мої ноги слабшають. Тому сідаю в крісло поруч з столом. Тягнучи собі на коліна важкий каталог. 

Він дивиться на мене, а потім на каталог. Потім знову на мене і на каталог:

— А, то, може, покоївка дивилась. Чи щось від мачухи. Вона цікавиться модою, — каже він доволі спокійним тоном.

— Покоївки в твоєму кабінеті роздивляються сукні? — Я примружую погляд. Його слова такі неправдоподібні. — А може це ти зі своєю нареченою дивився? Я ж кажу, що ти мені нічого про себе не розповідаєш… 

— У мене немає нареченої, — Макс хитає головою. — Ну сама подумай, якби вона була, то давно обʼявилась би тут, хіба ні? 

— Може, ви посварились перед нашим фіктивним весіллям. А потім заявиться сюди і повисмикує мені волосся, —  я реально починаю про це задумуватися. Його загадковість тепер видається мені в зовсім іншому світлі. Він міг бути зарученим. А я звалилась йому мов сніг на голову. 

— Ніхто не заявиться, гарантую тобі. У мене давно не було серйозних стосунків. Хоча батько хотів мене одружити, прямо як твій дід тебе, не буду приховувати, — він зітхає.