9.

МАКС

Видно, що Анна бентежиться і вагається. Суцільна невинність, яку вона ховає за маскою нахабності. Дивовижний коктейль. Інша б на її місці радо стрибнула мені на коліна. 

— Ой, —  вона зітхає. — Знати б ще, що у твоєму розумінні “по-нормальному”...

Але підводиься і обходить столик, щоб опинитися поруч зі мною. 

— В засос, авжеж, та нам це не вперше, тож все має бути доволі просто, правда? — я дивлюсь на неї знизу вгору. Передчуття дуже приємне і навіть хвилююче. 

Анна сідає мені на руки, обивавючи рукою мою шию. І пильно дивиться спочатку мені на губи, потім в очі. 

— Від тебе приємно пахне, щось таке смачне, — каже раптом. Її погляд стає розфокусованим, а на шиї дуже швидко б’ється жилка. 

Я і сам відчуваю цю зміну атмосфери. Прості прелюдії зазвичай так сильно мене не збуджують, але у випадку з Анною все якось інакше. 

— Від тебе теж, — шепочу їй на вухо, вдихаючи щось солодке, але не приторне. Вона сама, як та булочка. Хочеться торкнутись язиком і спробувати. Але подібне вголос не кажу, не хочу злякати.

— Не крутись і не лоскочи мене! — вона вдає з себе строгу. — Зараз буду виконувати твоє бажання, мій володарю…

Зазираю їй в очі. Хочу зараз же сам поцілувати її. Але стримуюсь. Треба пограти в цю гру, хай думає, що саме вона контролює ситуацію. 

Анна нарешті схиляється і торкається моїх губ своїми. Вона все ще солодка після того, як куштувала десерти. Обережно проводить язиком по моїй нижній губі, ніби не насмілюючись зробити більше. 

І я не стримуюсь. Не можу більше. Цілую сам, проникаючи до її рота язиком. Бляха, я хотів цього аж надто сильно, тому поцілунок одразу виходить дещо глибоким, рвучким. Одна моя долоня лягає їй на талію, а інша вплітається в волосся. 

Анна тихенько щось мурчить. Але потім відсторонюється від мене. Важко вдихає повітря, відчуваю, що вона вся напружена, і здається, здивована власною реакцією на поцілунок. 

— Тепер знаю, що замовляти, — кажу неголосно. 

— Так би і сказав одразу, що кожна твоя відповідь коштуватиме поцілунок, —  каже вона. — Чоловіки! У вас тільки одне на думці! 

— Тебе влаштовує така ціна, хіба ні? — трохи схиляю голову на бік і дивлюсь на неї. Вона і сама точно була не проти. Я ж бачив. 

— Зараз твоя черга відповідати, а не моя, —  умисно змінює тему. — Тож скажи, яким бізнесом займається той наречений і як вони пов'язані з моїм дідом? 

— Вони працюють в суміжних галузях. Якби ті бізнеси обʼєднались, то задавили б усі інші дрібніші по Україні і стали б практично монополістами. А сфера… Та та ж сама, що у мене. Але мій бізнес дещо менший. Ми займаємось страхуванням великих компаній. Це дуже великі гроші. Але і ризики є.

Насправді, більше ми займаємось саме відмиванням грошей. Але Анні про це знати не варто. Як і про те, що саме мій бізнес — найбільший на зараз. Особливо зараз… 

— Вони що не могли об’єднатися без моєї участі? — про фінанси вона пропускає інформацію повз вуха. 

— Шлюб — хороша гарантія, що гроші лишаться в родині, навіть якщо чоловік буде керувати активами дружини, все одно при розлученні вона все поверне собі, — кажу я. Це дійсно правда, я підписував спеціальний договір щодо цього. 

— Що знову тебе цілувати? — питає Анна. В очах з'являється раніше небачений вогник. Азарт чи передчуття. 

— Ага, двічі, — киваю. — Бо питань було два. 

— Десь ти мене намагаєшся намахати, —  каже вона замислено, наближаючи своє губи до моїх. 

— Ти запитала про бізнес, а потім про те, чи не могли вони без тебе обʼєднатись, — кажу неголосно, серце вже бʼється швидше від передчуття. Знову.

Вона знову мене цілує. І я притягую її ближче до себе. Обіймаю так, щоб наші тіла торкалися. А поцілунок, само собою, поглиблюю. Відчуваю, що це вже стає трохи небезпечним. Ще крапля, і хто зна, чи зможу я так просто зупинитися…

АННА

Зі мною відбувається щось дивне. Я почуваюсь так, ніби пробігла марафон. Серце калатає, легені печуть від браку кисню, і навіть шкіра пече, мов не моя. А найстрашніше  —  мою волю наче вимкнули. Розум каже, що не варто так гостро реагувати на поцілунки, що треба зупинитися, але всередині ніби щось лоскоче і вимагає ще. 

Навіть не розумію, як ми відірвались одне від одного. Дивлюсь на Макса, але бачу його обличчя, мов крізь туман. Намагаюсь зібратися, щоб розпитувати далі, але всі думки розбіглися, мов миші, які побачили кота! Нічого не можу придумати. 

— Це був перший, — каже Макс, дивлячись на мене затуманеним поглядом і потягнувшись долонею до моєї щоки. — Тепер другий. 

— Як другий? 

— А хіба ні? — облизує губи і сам тягнеться до мене. Здається, він вже зовсім забув про гру, бо це і був другий поцілунок, а не перший. 

— Ні, спочатку питання, — кажу трохи приходячи до тями. 

— Ну добре, — погоджується Макс, все ще обіймаючи мене. 

Це буде останнє питання, розумію. Бо ця гра дуже погано на мене впливає. Я нічого не дізналась, але і зрозуміла, що мені чхати на того нареченого. Він мене зараз не цікавить.