4.

МАКС

Вона виходить якась така інша, домашня, і це підкупає. Хочеться трохи подражнити дівчинку. Чомусь мені приносить особливе задоволення подібна розвага. Коли тягнусь до неї, то, хоч я і кажу все це в жарт, все одно серце починає битись частіше від її близькості. Ну, фізіологію ніхто не відміняв, а Анна, без сумнівів, дуже спокуслива. 

Тягнусь до її губ, думаючи, що вона зараз відсахнеться, але Анна дивиться на мене, мов кролик на удава. І під цим її поглядом кров починає пульсувати десь там… Вона хоч усвідомлює, як її широко розплющені очі з пильним поглядом діють на дорослого чоловіка?  

Однак, коли я вже майже цілую її, все ж щось мене зупиняє. Замість того, щоб торкнутись губами її губ, торкаюсь щоки. Анна зітхає, ніби перебувала в сильній напрузі. 

Здається, цей поцілунок, хоч і був більш цнотливим, ніж наш перший, але в той самий час був якимось більш інтимним. 

— Ти ж пожартував про шлюбну ніч? — питає вона. 

— Авжеж, пожартував, — усміхаюсь. 

— Негідник! — б’є мене кулачком в плече. — Я злякалась! 

— Ну пробач, — говорю примирливо, мені дуже подобається дивитись на неї в такому стані, вона стає ще милішою. — Не бійся. Я тебе не ображу, обіцяю.

— Дуже на це сподіваюсь, — Анна відводить погляд, і продовжує: — Просто для мене шлюбна ніч, ну це все, — видно, що їй ніяково говорити. — Це все має бути особливим, розумієш? З особливою людиною. Я не можу як інші… 

— Розумію, — я киваю. 

Коли думаю про те, що вона ще ні з ким не була, це впливає якось незвично. Чомусь відчуваю радість, хоча це нелогічно. З тими, у кого вже все було, набагато простіше… Чорт, і що це я собі думаю? З цими всіма домовленостями… Мені треба тільки її прізвище в моєму роді. Більше нічого. 

— Ти правда не ображаєшся? — Анна бере мене за руку. — У мене немає чим тобі віддячити. Можливо, ти розраховував на … ну на… ти зрозумів. Але я і цього не можу дати… 

— Не парся, — безтурботно махаю вільною рукою. — Ні на що я не розраховував.

Ладно, тут я обманюю і не червонію, на відміну від Анни, яка покривається румʼянцем від однієї думки про щось таке. 

— То що у нас на вечерю? — вона намагається змінити тему. В той час як її тонкі пальці несвідомо продовжують погладжувати мою долоню. 

Це нагадує мені якісь витончені тортури. Бо тіло хоче дотиків. І торкатися. Авжеж, мені приємно, що вона мене не боїться, але в той самий час від цього тільки важче триматись максимально невимушено. 

— Зараз щось замовлю, — вільною рукою беру мобільний. Там вже багато повідомлень від усіх родичів. Але я їх не відкриваю. Натомість відкриваю "Глово". — Суші? Піца? Хінкалі?

— Я б з’їла велетенську піцу, —  каже Анна, зазираючи мені в екран. Аби лише не прийшло спливаюче сповіщення в недоречний момент. — Тут можна обрати з чим? Бо  я хочу з усім… Шинку, салямі, гриби… 

— Буде тобі піца, — кажу і швидко обираю піцерію. А там натискаю на "Фірмову", а потім відмічаю, що додатково треба додати "все". — Все, але без морського. Мʼясна буде. З грибами. 

— Обожнюю мʼясну, — вона посміхається. 

— Просеко ти пʼєш, можна тобі хоч? — зітхаю. Певно, не можна. 

— Я вже повнолітня! — по своєму трактує моє питання Анна. — Звісно, мені можна алкоголь. Але небагато, бо я швидко п’янію. 

Мене інтригує ця її остання фраза. Чомусь уявляється, як я трохи спою її… Цікаво, що тоді буде? 

АННА

Поки чекаємо доставку, Макс приносить келихи і пляшку з просеко. Розливає те в келихи. І простягає один мені. Знову дивиться своїм спокусливим поглядом прямо  вочі. Зараз, здається, його очі не блакитні, а темно-сині, ніби в його голові вирують якісь думки, що впливають на відтінок очей. 

— Давай випʼємо за наш вдалий шлюб, — усміхається і продовжує пропалювати мене своїм поглядом, а його келих легенько дзеленькається об мій.

Ми п’ємо синхронно. До мене знову повертається гарний настрій. Обдурила всіх! В компанії Макса мені і лячно, і ніби лоскотно, але безпечно. Тож широко посміхаюсь йому і простягаю порожній келих.

— Тут точно є алкоголь? — питаю, беручи вільною рукою пульт від телевізора. — На смак як сік. 

— Мало тут алкоголю, — він наливає мені ще. — Включай музику. Буде веселіше. 

— Якраз і думала ввімкнути щось веселе, —  клацаю в пошуку, обираючи танцювальну музику. Дивлюсь на нього грайливо: — А такі великі чоловіки, як ти, танцюють? 

— Чому ні? — він ставить келих, встає з дивану і простягає мені долоню. — Якщо з такими маленькими дівчатами. Ні, пробач, з дружиною… Точно танцюють.

Я буквально притискаюсь до його грудей. В голові весело шумить. Певно, все пережите за день виливається в ці веселощі, але я не хочу спинятися. 

— Це ж наш весільний танок, —  я сміюсь і кладу руку йому на груди. Чую, як під долонею б’ється серце. Швидко. Майже так само як і моє. Синхронна тахікардія, що викликає у мене чергову посмішку.  

— Ага, — погоджується, притискаючи мене трохи ближче до себе і одразу ж розвертаючи в такт музиці. Знову він дуже близько. Його дихання обпалює шию.