3.

МАКС

Мені подобається цілувати її, це неочікуваний бонус від всієї цієї пригоди. Анна така довірлива і юна, це заводить. Але мені не варто так сильно заводитись. Не зараз. 

Я відриваюсь від її губ і наші погляди знову зустрічаються. Вона різко втягує повітря, наче не дихала увесь цей час. Погляд розфокусований. Певно, перенервувала. На неї багато навалилось за цей день.  

— Тепер ви чоловік і дружина! — заявляє реєстраторка. — Бажаю вам сімейного благополуччя і довгих літ разом. 

Анна потуплює очі. І знову зітхає. 

— Ну, тепер і додому можна, святкувати. Не щодня ж одружуємось. Ти суші любиш? Чи що ти взагалі любиш? — питаю. Мені дійсно весело. Треба насолодитись цим періодом, поки ще можливо.

— Я сукню хочу змінити, —  каже вона. — Цей корсет так тисне, що я скоро знепритомнію. Я їм казала, але всі вважали, що я просто умисно вередую. 

— Зміниш зараз. Але сукня гарна, — знову окидаю її поглядом. Очі ковзають шиєю вниз, у виріз. Він доволі ввідвертий. Все ж, вона дуже гарна собою. Неочікувано гарна, вище всяких очікувань. — Поїхали…

Все ж відводжу погляд. Відлякати дівчину не хочеться. Краще б нам поладнати, тоді буде простіше…

***

Весь час, поки ми в дорогах, я так і не можу написати ані батькові, ані братові. Треба буде зараз, щойно зайдемо додому, сконтактувати хоч з кимось.

Тільки я про це думаю, як бачу, що під воротами вже стоїть моя тесла. Значить, Сем вже приперся. Треба буде забрати в нього ключі. От же ж…

— Схоже, мій брат зайшов в гості, — кажу я. 

— У тебе є брат? — з подивом питає Анна. Вона переодяглась в офісі з весільнної сукні в футболку і широкого крою штани. Виглядає тепер як туристка. Лише зачіска нареченої видає вранішні події. 

— Ага, — дістаю телефон і пишу братові:

"Я не один, поводься нормально і не ляпай зайвого".

Повідомлення доставлене. Але не прочитане. 

Коли ми заходимо до вітальні, бачу Сема на дивані, він сидить в телефоні. От малий, спецом не прочитав повідомлення, бачив же його сто відсотків!

— Привіт! — підводить голову і з неприхованою цікавістю роздивляється Анну. — Вау, яка кралечка, —  каже нахабно. — Познайомиш? 

— Моя дружина, Анна, знайомся, — кажу те, що маю сказати. Сподіваюсь, до нього так дійде. 

— Дружина? Правда? Значить у тебе… 

— Так, дружина, — обриваю його. — Довго пояснювати. Але вже як є. Тепер я одружений і Анна буде жити тут. Вона втекла від родичів, — намагаюсь пояснити братові завуальовано, він же все ж не дуже тупий. Має все зрозуміти.

— Ого! У тебе не життя, а суцільні пригоди. Ну раз ти вже одружився і урвав собі таку красунечку, то ти  не будеш сердитися, що на теслу прийде штраф? Нас сфоткали. Чекай платне фото скоро. 

— Шумахер ти недороблений, — кажу майже без злості. — Дякую, що не розбив. Вічно від тебе самі проблеми. 

— Там просто тип на М7 на світлофорі мене спровокував. Типу його беха потужніша, пф, —  зневажливо посміхається. — Я йому показав, хто потужніший! — Сем переводить погляд на Анну. — А тобі подобається драйв? 

— Анно, це Сем, мій брат, він трохи дурний, ще зовсім дитина, ти не звертай уваги. От, знову платити штрафи. Як завжди. 

— Яка я дитина? Ми з Анною майже однолітки! — Сем червоніє. Здається, Анна йому дуже сподобалась. Це мене навіть забавляє. 

— Маман, я так розумію, сьогодні до тебе не пускати? — питає Сем тим часом. — У вас шлюбна ніч і все таке? — Анна червоніє і знову прикушує губу. 

АННА

Роздивляюсь з-під вій юнака. Виглядає зухвало і водночас стильно. Увесь такий, як то кажуть, чіловий хлопчик. Але погляд, кинутий за спиною брата на мене, палкий, здається ще й підморгнув мені.

— Покажеш мені мою кімнату? — питаю у свого тепер вже чоловіка. 

— А що це ви, реально не разом спатимете? — дивується Сем і знову усміхається. — Ань, може, реально поїдемо покатаємось? Хоч зараз. Я на теслі.

— На моїй теслі, — Макс супиться. — Я не даю свою теслу на таке!

— Хлопці не сваріться, я просто хочу в кімнату, прийняти душ, змити макіяж і нікуди не виходити, — кажу втомлено. Адреналін відпустив.

Натомість стає лячно. У що я їх вплутую? Мій дід не та людина, яка пробачає таке. Зараз мене напевно шкуають. А коли знайдуть…

— Добре, я покажу тобі кімнату, ходімо, — каже Макс. — А ти сиди тут, — це вже до брата. 

Він бере мене за руку. Не міцно, але дуже впевнено. Ніби намагається так підбадьорити, бо я справді похнюпилась. Переживаю за нього. Він здається достатньо міцним і сильним, щоб витримати натиск моїх родичів, але все одно скандалу не уникнути. 

— Будеш поки що спати тут, — відкриває двері в одну зі спален. Що спален тут декілька, розумію одразу по плануванню поверху. — А моя спальня поруч, — киває на сусідні двері. 

Слова про “поки що” намагаюсь ігнорувати. 

— Я поїду дуже скоро, — зазираю йому в очі. — Поки мої родичі не знайшли мене. Сам розумієш, тепер нам затісно в одному місті.