8

Спочатку пронизливий вереск виривається у мене з рота та я навіть сама себе заглушаю від цих децибел, але через пару секунд цей крик відчаю застигаю десь у мене в горлі, як ніби у фільмі жахів, бо хлопець лежить на землі та не рухається. Невже він... Невже?

Я застигла на місці й не можу рушити й кроку, бо в голову починають пробиратися думки одна жахливіше іншої й вдаючись в них я не знаю, що робити далі. Викликати швидку? Звати інших перехожих на допомогу? Чи вже придумувати версію для поліції, якщо все завершиться трагічним наслідком? Мені здається в цей момент навіть кошеня перестало труситися та шкрябатися, а як і я спрямувало погляд в бік свого визволителя та не знає, що за чортівня відбувається.

Добре, що ця ситуація тривала не так певно вже й довго, хоча мені це здавалося нескінченністю, тому що Джейкоб почав потроху ворушитися та подавати ознаки життя. Й саме ці його мляві активності нарешті привели мене в рух та я змогла підійти до нього та нарешті пролити світло на дане становище.

- Джей, ти як? - Це я подала хоч млявий, але все ж голосок, коли опинилася поруч хлопця та схилилася над ним. Добре, що він був у шкірянці й певно вона змогла пом'якшити падіння, тому він почав активніше рухатися та навіть присів на землю.

- Нормально, нормально, - відмахнувся від мене Джейкоб, коли я намагалася допомогти йому. Напевно, він не хотів вже вдруге за сьогодні так добряче осоромитися переді мною, тому включив свій улюблений режим "мачо мена" та крізь стиснуті зуби ці два слова вимовив до мене. Але його стан не можна було назвати "нормальним", адже коли він почав потроху підійматися, то я зрозуміла, що він забив трохи ногу, адже відсахнувся, коли перемістив всю вагу тіла на неї.

- Давай я викличу швидку, тобі ж боляче, - ну от чому він такий впертий? Адже ряхтить та кривиться, не пройшло це падіння для нього просто так, а якщо там перелом або якийсь серйозний вивих? Ну навіщо завжди бути ось таким от впертюхом?

- Я ж сказав - зі мною все нормально! - Гаркнув хлопець голосно, а його погляд, яким він ледве не міг спалити, ще більш показав його стан наразі. Це була бомба сповільненої дії, яка могла вибухнути в будь-яку секунду.

- Добре, добре, - не варто було з ним сперечатися, бо це ні до чого б не призвело, до того ж я певно й сама не була надто щаслива, якби гепнулася так добряче об землю, - ходімо хоча б в кафе. Малому потрібно заспокоїтися, адже він весь труситься від страху та певно ще й голодний.

Кошеня й справді було замучене, тому тепле приміщення йому не завадило б, але я запропонувала цей варіант не тільки заради нього, Джейкобу теж потрібно було відійти від цього падіння та сходити хоча б руки помити, які були в землі та крові від стесаних долонь об землю. А оскільки хлопець ще та заноза в дупі та явно не згодився б піти зі мною добровільно, то прийшлося підключати кошеня, як перемовника в нашій напруженій парі.

- Гаразд, пішли, це ж потрібно було таке нещастя на дорозі знайти, - певно хлопець все ж оцінив ситуацію з собою і дійшов висновку, що йому не завадить якесь затишне кафе, але ж ми горді, краще спихнути це на маленький клубочок шерсті у моїх руках, ніж визнати, що він сам трішки в ступорі.

- Дякую, - промовила до нього та усміхнулася якомога щирішою посмішкою. 

- За що? - Джейкоб нетямуще поглянув на мене, як на якогось прибульця.

- За те, що не залишився байдужим до малого. Адже він міг впасти або на нього собаки б почали гавкати, а ти виручив його та можна сказати у нього сьогодні нове день народження. - Почухала я малого за вушком, а той певно почав вже заспокоюватися, бо не шкрябався, а тільки зацікавлено поглядав то на мене, то на Джейкоба. Йому певно й не було двох місяців, тому зрозуміло, чому він не зміг самотужки сповзти на землю.

- Думаю він не один такий сьогодні. 

- Що ти маєш на увазі?

- Ну ще пару сантиметрів вправо і я б не знати, чи зміг би далі працювати разом з такою шпилькою як ти. - І хлопець буцнув ногою штир, який стирчав з землі та знаходився буквально в пару сантиметрів від місця падіння хлопця, де ще навіть зараз виднівся силует залишений на землі.

Від розуміння, що могло трапитися насправді, якби доля не була така добродушна до нас, я вкотре за сьогодні впала в шок та вирячила очі. Життя хлопця було під реальною небезпекою й все могло трапитися навіть трагічно...

- Що ти застигла, пришелепкувата? Давай воруши своїми хлібобулочними виробами, нічого тут далі цікавих людей збирати навколо.

І з цими словами Джейкоб рушив до першого-ліпшого кафе, яке виднілося в полі зору, а у мене просто голова крутилася від цих американських гірок. Я раніше часто їздила на таких в парках атракціонів і вони були різної висоти та складності. Але можу сказати одне - настільки різких та несподіваних поворотів не було ні на одній гірці, як з цим хлопцем. Ще секунду тому він був ошелешений від падіння, а невдовзі окидає мене просто неймовірними "перлами", від яких його хочеться стукнути та закинути на дерево. Нехай там сидить та просить про помилування, козел такий!

Варто було мені зайти в заклад з кошеням, як Джейкоб вже направився в туалет, а офіціантка розкладала меню на столі. Ніби й пару секунд затримки він виграв у мене своїми цими нахабними та відверто провокаційними словами, а вже попереду мене. І якщо зараз це не грало ролі, нехай це порося там хоч пів години вимивається в туалеті, то от на рахунок інших з ним ситуацій було так само. Хлопець ніби знав, як вибити у мене ґрунт з-під ніг та таким чином, щоб насолоджуватися цією виграшною для себе ситуацією та бути лідером. Він і в університеті був лідером своєї банди, і тут намагався встановити свої правила та показати, що варто слухатися тільки його.

- Доброго дня, а у вас буде щось для котика? Можливо якесь молоко є? - Запитала я у Рузанни(саме таке ім'я була написано на бейджику, який висів на сорочці дівчини), адже явно, що малий не одну годину просидів на дереві, тож варто погодувати його перед тим як повезти в притулок.