4

Ще ніколи не була така рада вийти з притулку і просто ковтнути ковток свіжого повітря. Наразі це було для мене це як цілющий нектар, який просто розпливався по моєму тілу та давав мені хоч якесь полегшення.

Але навіть цим моментом я наразі насолодитися сповна не могла, бо мені потрібно було швидко перебирати ногами у бік метро, ​​щоб цьому розпещеному мажору нічого в голову не встрілило й він не поплентався за мною.

Сьогодні мене врятувало тільки те, що повернулася начальниця і доручила цьому йолопові стільки роботи, що він не те, що балакати не міг, він, здається, був готовий впасти від втоми прямо в притулку. Цікаво, він сьогодні вперше фізично попрацював у своєму житті й для нього це був прямо такий дебют, чи чому ж він такий слабенький?

Не можу сказати, що мене не втішив той факт, що він сьогодні батрачив за трьох. Здається, він точно не звик до чогось подібного. Ну звичайно, коли тобі все життя п'яту точку заносять і все роблять за тебе, то доводиться складно, коли життя підкидає свиню і доводиться своїми ручками працювати.

Агресія практично згасла дорогою додому. Мені навіть вдалося трохи заспокоїтися. Якщо, звичайно, не згадувати як той цап на мене дивився і як хотів розмазати мене по стінці за будь-якої зручної нагоди. Добре, що таких нагод не випадало так багато.

Заходжу додому і не можу стримати посмішку. До мене на зустріч виходить моя домашня кішка і варто їй побачити, що прийшла саме я, як вона тут же починає муркотіти й швиденько біжить до мене. Це стало для нас прямо традицією, якій я була безмежно рада.

- Грейс, - гладжу свою стареньку, і посмішка стає ще ширшою.

Грейс цього року буде чотирнадцять років. Я як зараз пам'ятаю, як верещала від захоплення, коли мама та тато дозволили взяти кошеня до нас додому.

Я знайшла її на вулиці, худу і перелякану до жаху. Вона тремтіла від холоду і дивилася на мене такими очима, що я просто не змогла стримати сліз. Я й так була дуже сентиментальна в цьому плані, а тоді ридала прямо крокодилячими сльозами. Я тоді замотала її у свою кофту і з благанням просила батьків дозволити залишити жити у нас.

Мама погодилася майже відразу, але от тата довелося вмовляти. І він чинив опір до того часу, поки мама з боєм не закрила його у ванній кімнаті з кошеням і не сказала, що ніхто з них не вийде звідти, поки тато не помиє кошеня сам.

З того часу у мого батька з'явився домашній улюбленець, а Грейс постійно спала з ним і ніби дякувала за те, що він дозволив їй залишитися. Їх ніби той випадок у ванній кімнаті здружив і відтоді вже не можливо було їх розділити.

Коли батьків не стало, я могла заснути лише притиснувши свою кішку, і плачучи засинала з нею в обіймах. Грейс ніби відчувала мою тугу та горе і забирала всі негативні емоції собі.

Ось і зараз вона ніби відчула, що в мене був далеко не найкращий день і що мій настрій, м'яко кажучи, зіпсований, тому тут же заскочила до мене на коліна і мурчачи почала тертися об мене.

Взявши свою улюбленицю на руки, я пішла з нею в кімнату. Бабуля вже спала, тож я намагалася йти на носочках, щоб її не розбудити.

З кухні смачно пахло домашньою їжею і це означало, що бабуся приготувала для мене вечерю. Всередині відразу стало тепло від такої турботи та піклування, і я пообіцяла собі, що у свій вихідний обов'язково приготую для своєї єдиної рідної людини якусь смакоту. Щось таке, від чого вона буде пальчики облизувати та задоволено усміхатися.

Зайшовши до кімнати, я відразу помітила, що на моєму столі лежить календарик. Підійшовши ближче, я побачила, що в ньому обведено одну дату. Червоним кружальцем і очі почало щипати від непроханих сліз. Це була реакція на ті згадки, які просто накрили мене величезною хвилею.

Дев'яте число. Дата, коли батьки розбилися в автокатастрофі. Цього дня ми завжди з бабусею йдемо на цвинтар і проводимо там майже весь день. Згадуємо найтепліші та найдобріші історії з минулого. Розмовляємо з батьками, ніби вони досі живі й знаходяться поруч з нами. А воно так і є, бо поки в серці та в пам'яті залишаються люди, яких ми любимо та цінуємо, доти вони й присутні разом з нами та різним чином допомагають нам у цьому світі. Я в це вірила, й ніхто мені не заборонить так мислити. Тому що це для мене дуже важливо.

Скільки років уже минуло, а я не можу згадувати цей день без сліз на очах і серцем, що стискається до болю. Кожного разу я переживаю цей день наче заново й змінюються тільки роки на календарі, але не ті емоції та почуття, які я переживаю в ту мить.

Грейс нявкнула й облизала мені руку, ніби говорячи про те, що треба повертатися в реальність від хворобливих спогадів. Типу натякаючи на те, що спогади це добре, але життя не зупиняється на місці й варто жити тут і наразі, бо ніколи не знаєш, коли те життя обірветься... Раз і назавжди...

Я нарешті виринула зі своїх думок та подивилася на який день тижня припадає дев'яте число та зробила собі позначку звільнити цей день від роботи. Його я проведу лише з коханими людьми. З бабусею у цьому світі та батьками у тому...

***

- Де тебе чорти носять, Лана? - Підскакує до мене Джейн, як тільки я переступила поріг універу.

- А ти тут мене вартуєш чи що? - Я не розуміла такої активної поведінки подруги й чому вона очікувала мене в холі закладу, а не біля кабінету, де у нас повинна була відбуватися пара. Раніше ми з нею часто їздили в університет разом, бо жили в одному районі, але через якихось пів року батьки дівчини розійшлися і вона з матір'ю переїхала жити в інший кінець міста, тож тепер ми порізно добиралися в навчальний заклад.

- Так тебе довго не було, я думала ти взагалі не прийдеш вже сьогодні. 

- Бабусі було зранку не надто добре, тож мені потрібно було дати їй таблетки та прослідкувати, щоб їй стало легше. - Я й справді вже думала залишитися з бабцею, але вона запевнила, що їй стало краще та сказала йти на навчання. Вона в мене дуже вірила й підтримувала в плані здобуття знань, тож розуміла, що пропуск занять до добра не приведе. Ну і я впевнившись, що бабці стало й справді краще у фізичному плані вирішила чимчикувати до універу. Все ж таки не перший раз їй ставало кепсько, вік давав про себе знати, тому в якомусь плані я була загартована на випадок таких ситуацій.