Розділ 17

ІНГА

Екран робочого ноутбука згас, але я ще кілька секунд сиділа абсолютно нерухомо, намагаючись вгамувати легке, ледь помітне тремтіння кінчиків пальців. Артур Лютич виявився значно складнішим та розумнішим об'єктом, ніж ми всі розраховували. Під час нашої розмови не було жодного натяку на ту ніч, жодних спроб маніпулювати владою, грошима чи чоловічою чарівністю. Лише холодний, прагматичний розрахунок і жорстка перевірка моїх професійних навичок. Цей хижак шукав персонал і бив точно в ціль, відокремлюючи особисте від ділового. Це робило його ще більш небезпечним.

Я глибоко вдихнула, швидко натягнула на обличчя звичну маску покірної та старанної покоївки і підвелася зі стільця.

– Дякую, пані Ірено, – тихо промовила я, ввічливо кивнувши керуючій, яка саме повернулася до свого кабінету, і вийшла в коридор.

Замість того, щоб одразу повернутися до свого візка на поверсі, я швидко спустилася службовими сходами до підсобних приміщень і шмигнула в роздягальню. У цей час тут не мало бути жодної душі, вся зміна розійшлася по номерах, занурившись у рутину. Відімкнувши свою металеву шафку магнітним ключем, я відсунула вбік запасний чорно-золотий кітель і дістала з самісінької глибини дешевий кнопковий телефон. Жодних сенсорів, жодного підключення до мережі Wi-Fi чи геолокації. Стара, перевірена роками класика, яку неможливо відслідкувати. Сховавши апарат у глибоку кишеню штанів, я вийшла через чорний хід на задній двір готелю, де розташовувалася невелика зона для куріння персоналу. Уважно оглянувши периметр і переконавшись, що на вулиці абсолютно порожньо, я затиснула кнопку ввімкнення. Екран засвітився блідим монохромним світлом.

Я швидко набрала єдиний завчений напам'ять номер. Гудки йшли через захищений сервер, складно маршрутизуючи сигнал через кілька європейських країн, щоб повністю унеможливити перехоплення.

– Слухаю, – пролунав у динаміку сухий, зосереджений чоловічий голос.

– Це я, Цюриху, – тихо сказала я, притулившись спиною до холодної цегляної стіни.

Цюрих був просто шаленим фанатом іспанського серіалу «Паперовий будинок», тому ще на етапі планування нашої багатомісячної операції він категорично наполіг, щоб усі позивні групи були виключно назвами міст. Сперечатися з його примхами було марно, тож довелося звикати до цього театрального пафосу. Коли мені випала честь їхати у Швейцарію, думаю зрозуміло, що мені він одразу начепив ярлик з позивним Женева. При тому всьому використовував його зазвичай лише він, бо моя легенда включала звичайнісіньке імʼя і прізвище, Інга Поліщук.  

– Які новини з полів? – голос Цюриха миттєво втратив розслабленість і став максимально діловим.

– Від Лютича щойно надійшла вкрай неочікувана пропозиція, – я понизила голос майже до шепоту, постійно скануючи очима двір на випадок появи небажаних свідків. — Він звільнив свою особисту домогосподарку в Києві і запропонував цю посаду мені. Прямий доступ до його приватного маєтку, робота з проживанням на території. Відповідь він хоче отримати вже сьогодні ввечері.

У трубці на кілька довгих секунд запанувала тиша. Було чути лише, як Цюрих швидко і нервово клацає клавіатурою.

– Це просто джекпот, – нарешті видихнув він, і в його голосі забринів відвертий мисливський азарт. – Опинитися так близько до його особистого простору це величезна удача для нас. Це набагато краще, ніж копатися в готельних номерах. Ти маєш погоджуватися без жодних вагань. До речі, щодо твоєї посилочки. Відбитки пальців, які експерти зняли з тієї склянки з-під віскі, ідеально зійшлися з «пальчиками», залишеними на локації. Тепер у нас є залізобетонна прив'язка Лютича до справи.

Я задоволено посміхнулася. Значить, мій ризик у його люксі повністю виправдався, і інтуїція мене не підвела. Так... Склянка з його номеру була чесно вкрадена не просто так, як і "випадково" залишена на лавці. 

– Я сказала йому, що навіть якщо погоджуся, то маю відпрацювати тут визначений час, і зможу повернутися до Києва тільки через чотирнадцять днів, – попередила я чоловіка та тому кінці. – Зіграла в благородство, сказала, що не можу підставити своїх колег і кинути роботу без заміни. Ви встигнете за цей час організувати мені все необхідне для нового етапу? Надійну місцеву легенду для Києва, нову апаратуру, канали зв'язку?

– Звісно. Два тижні це купа часу. Ми підготуємо все по вищому розряду, – впевнено відповів Цюрих. – Погоджуйся на посаду. І будь дуже обережною, Женево. Він хитрий, жорстокий і не прощає помилок, а тим більше зраду.

– Знаю. Кінець зв'язку.

Я вимкнула телефон, звично витягнула батарею для більшої надійності і сховала все глибоко в кишеню уніформи. Зробивши глибокий вдих, я розгладила тканину кітеля і рушила назад до службових дверей, готуючись повернутися до своїх ганчірок. Але щойно я простягнула руку до ручки, масивні двері різко відчинилися мені назустріч. На порозі стояла Сніжана. В її очах палав такий відвертий вогонь цікавості, що він міг би з легкістю освітити весь цей похмурий двір. Невже і тут вуха гріла і спалила мене ...