Розділ 13

Обійми вийшли міцними, наповненими тим особливим теплом, яке можна відчути лише поруч із найріднішими. Емілія завмерла на секунду, дозволяючи мені просто подихати ароматом її волосся, а потім легенько вдарила ліктем під ребра.

– Пусти, ведмідь, ти мені зараз останні ребра зламаєш, – пробурмотіла вона, розвертаючись у моїх руках. В її світлих очах стрибали насмішкуваті бісики. 

– З поверненням. Але килим запишемо на рахунок твоїх кармічних випробувань. Що там у мами, була в неї?

– Спить, – Емілія миттєво стала серйознішою, дістаючи з шафки дві склянки. – Знову тиск стрибав зранку. Лікар приїжджав, скоригував препарати. Каже, це на зміну погоди, але ми ж обидва знаємо який в неї стан після зустрічей з татом.

Я мовчки кивнув, приймаючи з її рук склянку з холодною водою. Звісно, я знав, бо цей стан повторювався тричі на місяць вже багато років поспіль. 

 Десять років тому суд виніс вирок Андрію Лютичу.
Мій батько був не просто кримінальним авторитетом. У нульових він вважався тіньовим кардиналом, який одним дзвінком відкривав митниці і закривав кримінальні справи. Але система змінилася. Нова верхівка вирішила показово знищити його імперію. Тоді батько зробив єдиний правильний хід, уклав негласну угоду. Він добровільно сів за ґрати на безглуздо довгий термін, взявши на себе всі гріхи, щоб гарантувати фізичну безпеку моїй матері, мені та п'ятнадцятирічній Емілії. Навіть зараз, перебуваючи у вʼязниці, Андрій Лютич жив як король і приймав у себе поважних дядечок, залишаючись недоторканним арбітром.
Але тоді, десять років тому, двадцятип'ятирічний я залишився єдиним чоловіком у сім'ї.
Колишні партнери та конкуренти миттєво злетілися, як шакали, відчувши запах крові. Вони думали, що студент із престижним європейським дипломом просто віддасть їм батьківські активи. Довелося швидко відростити ікла. Я досі пам'ятав той холодний, методичний спокій, з яким віддавав свої перші накази на ліквідацію. Зрадників прибрали жорстко і максимально показово. Це був єдиний спосіб довести, що родина Лютичів не зламалася.
Зрозумівши, що старі методи рекету та брудних грошей неминуче ведуть до загибелі, я повністю змінив правила гри. Вивів залишки капіталу в абсолютний легал, розбудувавши мережу елітних готелів «Борисфен». А під цим гарним прикриттям створив ідеальну цифрову імперію. Президентські люкси стали високотехнологічними пастками для чиновників та олігархів. Зібравши вбивчий компромат, я саджав їх на гачок і змушував відмивати свої мільйони через мою крипто-пральню. Ті самі люди, які десять років тому святкували ув'язнення мого батька, тепер несли мені свої гроші і тремтіли від одного мого дзвінка, знаючи, що за спробу зради на них чекає «раптова зупинка серця».

– Як пройшла Женева? – голос Емілії вирвав мене зі спогадів. Вона вже встигла відкрити якийсь додаток на телефоні і активно гортала меню ресторану.

– Вельми пізнавально, – я криво посміхнувся, згадуючи шалений секс з рудоволосою покоївкою і її дзвінкий ляпас на прощання. Але вирішив не вдаватись в подробиці і зіскочив з теми. – Що замовляєш? Вегетаріанські трави чи що ти зазвичай їси, щоб підтримувати зв'язок із космосом.

Емілія лише закотила очі і промовчала. Поки сестра швидко тапала по екрану, оформлюючи доставку я уважно оглянув простір кухні. Цей будинок був моєю фортецею, місцем, де я міг дозволити собі розслабитись і не чекати удару в спину. І те, що сьогодні ввечері тут відбувався якийсь балаган, відверто виводило мене з рівноваги.

– Ти була вдома, коли Настя приїхала? Як вона опинилася всередині? – запитав я. Емілія важко зітхнула, відкладаючи гаджет на мармурову стільницю.

– Коли я повернулася з міста, вона вже сиділа у вітальні і пила твоє вино. Домогосподарка її впустила. Сказала, що пані Анастасія дуже наполягала, закотила істерику біля воріт і запевняла, що ти ось-ось приїдеш, бо у вас нібито спільні плани на вечір, – усередині миттєво спалахнув холодний гнів. Мої пальці міцніше стиснули склянку з водою.
– Ясно, – промовив я задумливо, відчуваючи, як м'язи на шиї напружуються. – Я давав чіткий, категоричний наказ охороні та всьому персоналу не впускати нікого, взагалі нікого, коли мене немає вдома. Значить треба нову домогосподарку шукати, яка не буде порушувати мої правила...