Розділ 7

Звук кроків в коридорі пролунав знову, але цього разу вони були цілеспрямованими і зовсім не пройшли повз. Мій робочий візок раптом різко відкотився вбік зі скрипом коліщат, і масивна чоловіча фігура безцеремонно перетнула поріг. Артур Лютич стояв у передпокої з вологим після басейну волоссі, одягнений у стильні спортивні штани та облягаючу чорну футболку. Помітивши мене біля ідеально застеленого ліжка, він не виявив жодного здивування.

– Доброго ранку, пане Лютич, – спокійно обернувшись до нього, я склала руки перед собою, намагаючись відігравати професійну роль. – Я ще не закінчила прибирання. Чи потрібно мені продовжити, чи краще зайти пізніше?

Власник готелю не відповів. Переступивши поріг, він потягнувся до ручки і повільно, з характерним глухим клацанням, зачинив двері, повністю відрізаючи нас від світла коридору. Його погляд зупинився на моєму обличчі, а сам чоловік неквапливо рушив углиб кімнати.

– Двері мають бути відчинені, – рівним тоном нагадала я, відступаючи на пів кроку назад. – Це базові правила готелю.

– Тут правила встановлюю я, – його голос прозвучав низько, з тією владною впевненістю, яка зазвичай змушує людей підкорятися без зайвих запитань.

Відчувши, як атмосфеоа навколо починає змушуватись і тиснути, я різко скинула маску покірної покоївки.

– Це зовсім не смішно, – мій голос став жорсткішим, а підборіддя злетіло вгору. – Ти маєш зараз бути в басейні на нульовому поверсі. Я чітко розрахувала час, бо не хочу перетинатися з тобою. Я виконую свою роботу, а ти навмисно ставиш мене в незручне становище.

Лютич зупинився за метр від мене. Уважно вивчаючи мій роздратований вираз обличчя, він ледь помітно схилив голову набік.

– Тієї ночі в цьому самому номері ти була не особливо збентежена моєю присутністю, – парирував біг бос, роблячи ще один плавний крок уперед. Його висока фігура перекрила прохід, перекриваючи єдиний шлях довідступу. Вдихнувши на повні груди, я змусила власні м'язи розслабитися. Заборонено показувати слабкість перед цим хижаком.

– Мені подобається це місце роботи, – розпочала я свій монолог, дивлячись йому прямо в очі. – І я не хочу мати жодних проблем із керівництвом. Тому перепрошую за різкість. Я зробила базове прибирання, замінила рушники, білизну та протерла поверхні. Якщо потрібно, я зараз пропилосошу і помию підлогу. А якщо ні, то дозвольте мені піти. В моєму списку на сьогодні ще дванадцять таких номерів, – обійшовши Артура по широкій дузі, рушила до виходу. Чоловік розвернувся, мовчки слідуючи за мною до передпокою. Коли я вже потягнулася до замка, щоб вийти до свого візка, Лютич раптом опустив руку до кишені спортивних штанів, дістаючи звідти кілька складених навпіл стофранкових купюр.

– За відмінний сервіс, – промовив чоловік, простягаючи мені гроші.

Зобразивши вдячну усмішку, я потягнулася за купюрами. Але щойно мої пальці торкнулися паперу, Лютич різко перехопив моє зап'ястя. Другою рукою він уперся в стіну над моїм плечем, одним швидким рухом притискаючи мене до холодної поверхні. Діяти на випередження я просто не встигла. Чоловіче обличчя опинилося занадто близько, і його губи накрили мої. Поцілунок був легким, без відвертої агресії чи примусу, але в ньому крилося стільки впевненої сили та знайомого жару, що дихання на мить перехопило. Аромат його шкіри миттєво відкинув мене у спогади тієї божевільної ночі, змушуючи серце забитися частіше. Та ця раптова слабкість тривала рівно секунду. Блискавично вирвавши зап'ястя з його міцної хватки, я вільною рукою з силою вперлася йому в груди, відштовхуючи назад. Артур піддався, розриваючи дистанцію і залишаючи на моїх губах присмак гострої незавершеності.

Стиснувши в кулаці вирвані гроші, я рвучко відчинила двері в коридор.

– Дякую, – мій голос прозвучав абсолютно рівно, хоча всередині вирував справжній емоційний ураган. – Надзвичайно щедрі чайові.

Не чекаючи на відповідь, я підійшла до свого візка, зняла його з гальма і рушила вперед по коридору. Навіть не озирнулася на чоловіка, який продовжував стояти в дверях свого номера, спостерігаючи за моєю стрімкою втечею.