Розділ 6

Зупинивши масивний візок із мийними засобами прямо на порозі, я залишила двері сімсот другого номера відчиненими. За правилами готелю, під час прибирання кімната мала добре проглядатися з коридору. Але сьогодні мій робочий інвентар, який надійно перегороджував вхід, слугував чудовим індикатором наближення будь-яких гостей. Ніхто не зміг би зайти всередину, не відсунувши цю громіздку конструкцію, а отже, я мала кілька спокійних хвилин на задоволення власної цікавості.

Просторий люкс зустрів мене ідеальним порядком і легким ароматом чоловічого парфуму, змішаним із прохолодою кондиціонера. Залишивши коридор позаду, я неквапливо натягнула на руки тонкі гумові рукавички, щоб захистити шкіру від мийних засобів. Хоча, відверто кажучи, працювати зараз хотілося найменше. В голові билася цілком природна цікавість, чим живе і чим дихає чоловік, який володіє цією імперією і з яким я провела таку шалену ніч. Озброївшись ганчіркою з мікрофібри, я рушила до масивного робочого столу біля панорамного вікна. Протираючи поліровану поверхню, повільно висунула верхню шухляду. Всередині лежало кілька брендованих ручок, дорогий шкіряний блокнот і темна тека. Піддавшись раптовому пориву, обережно підчепила край картону двома пальцями. Там виявилися якісь нудні договори та креслення. Зрозумівши, що нічого захопливого про його особисте життя ці папери не розкажуть, плавно засунула шухляду назад, намагаючись не змістити речі від їхнього початкового положення.

Наступною зупинкою стала гардеробна. Відчинивши високі дверцята, я швидко пробіглася поглядом по вмісту. Піджаки Лютич явно не надто поважав,  на вішалках самотньо висіли лише два класичні костюми темних відтінків. Натомість футболки та поло були розвішені з маніакальною точністю, утворюючи ідеальний градієнт від білого до вугільно-чорного. Опустивши погляд нижче, оцінила стопки складеної спідньої білизни в прозорих висувних боксах. В голові промайнула думка про те, що власник цього номера просто хворий педант. Жодної зайвої складки, жодної речі не на своєму місці.

Вбудований у стіну сейф передбачувано виявився зачиненим. Розглядати його не було сенсу, тому я повернулася до столу, зупинивши погляд на залишеному ноутбуці. Тонкий сріблястий корпус так і вабив до себе. Простягнувши руку, я спробувала підняти кришку, сподіваючись побачити хоча б заставку на робочому столі чи відкриті вкладки в браузері. Але в цей самий момент з коридору долинув чіткий звук наближення кроків.

Рефлекси спрацювали миттєво. Замість того, щоб відкрити лептоп, я плавно підняла його цілком, а другою рукою почала старанно натирати стіл під ним, зображуючи бурхливу клінінгову діяльність. Кроки сповільнилися біля мого візка і стихли. Хтось просто зупинився поруч із відчиненими дверима, голосно розмовляючи по телефону німецькою, а потім рушив далі. Видихнувши, я опустила техніку на місце.

На краю столу стояла самотня склянка з товстим дном. Взявши її в руки, я піднесла до обличчя і вдихнула. Різкий аромат дорогого односолодового віскі одразу дав про себе знати. Посудина була лише одна, а отже, ввечері після нашої зустрічі Артур пив наодинці. Замість того, щоб кинути брудне скло у загальний пластиковий лоток, я швидким кроком підійшла до свого візка. Підкорюючись дивному пориву, опустила цю склянку в окремий пакетик і поклала поряд з рештою інвентарю. Просто не хотілося змішувати її з іншим посудом. Знявши з верхньої полиці ідеально відполіровану нову склянку, повернулася до вітальні і поставила її рівно на те саме місце.

Перемістившись до спальні, я різко стягнула ковдру. Розгладжуючи руками  простирадла, зупинила погляд на білосніжній наволочці. Там, яскравим контрастом, лежала довга руда волосина. Зачепивши її пальцями, піднесла ближче до вікна. Моя? Або ж пан Лютич має специфічний смак на рудих, і цієї ночі тут була ще одна гостя. Обидва варіанти змусили губи скривитися в ледь помітній усмішці. Згорнувши брудну білизну в тугий вузол, віднесла її до великого мішка на візку.

Оглядаючи кімнату в пошуках сміття, раптом усвідомила одну вкрай дивну деталь. Кошики у ванній кімнаті та під робочим столом виявилися абсолютно порожніми. Жодного чека, жодної обгортки чи зібганого паперу. Він викинув своє сміття сам? Така скритність видавалася дуже нетиповою для багатіїв, які звикли, що за ними постійно прибирає персонал. Це додавало його образу ще більше інтриги...