Розділ 5

Залишок робочої зміни перетворився на суцільний марафон із заміною постільної білизни та натиранням сантехніки. Допомагаючи Сніжані впоратися з її номерами на третьому поверсі, я механічно виконувала завчені рухи, дозволяючи власним думкам блукати далеко за межами готельних стін. Головним завданням на сьогодні було уникнути будь-яких випадкових зустрічей із власником «Борисфена».

О п'ятій вечора, виснажені та втомлені, ми нарешті повернулися до підсобного приміщення. Перевіряючи здані ключі та бланки виконаних робіт, керівниця зміни раптом підвела на мене уважний погляд.

– Інго, затримайся на хвилинку, – Ірена відклала робочу планшетку на стійку, жестом зупиняючи мене біля виходу. – Тебе офіційно закріплено за сімсот другим номером на весь час перебування гостя. Пан Лютич просив не міняти покоївку.

В голові промайнула саркастична думка про те, наскільки сильно я «рада» такій перспективі.

– Молодець, – продовжувала жінка, абсолютно не помічаючи мого внутрішнього напруження. – Я ж ще зранку казала, що повністю впевнена в тобі. Знала, що ти приберешся ідеально і гість залишиться задоволеним.

Поруч пролунав різкий здавлений звук. Сніжана миттєво відвернулася до шафок, прикриваючи рот долонею, намагаючись приховати відвертий сміх. Зрозуміло, що фраза про «ідеальне прибирання» викликала в неї цілком конкретні асоціації з нашими нічними розвагами. Зупинивши на подрузі важкий, сповнений докору погляд, я подумки наказала цьому дурному дівчиську мовчати. Будь-який зайвий звук зараз міг обернутися справжньою катастрофою для нас обох.

Вийшовши через службові двері під прохолодне вечірнє небо, ми попрямували в бік нашої орендованої квартири. Колега, яку буквально розпирало від емоцій, не замовкала ні на хвилину.

– Ні, ну ти чула? Особисто просив не міняти! – активно жестикулюючи, щебетала Сніжана, перестрибуючи невеликі калюжі на асфальті. – Тобі ж неймовірно пощастило. Ти йому явно сподобалася, Інго. Такий впливовий чоловік звернув увагу на просту дівчину!

– Давай просто змінимо тему, – категорично обрізала я, не маючи жодного бажання обговорювати Артура та його раптову кадрову прихильність.

Подальший вечір минув за класичним сценарієм звичайних заробітчанок. Нашвидкуруч приготувавши простеньку пасту з овочами, ми повечеряли на тісній кухні, трохи подивилися новини і розійшлися по своїх кімнатах, падаючи в ліжка без задніх ніг.

Наступна робоча зміна почалася з чіткого плану дій. Швидко перевдягнувшись у свій чорно-золотий кітель, я укомплектувала візок і одразу попрямувала до ліфта, натискаючи кнопку елітного сьомого поверху.

– Ти куди так летиш з самого ранку? До свого Артурчика? А якщо він ще спить? – наздоганяючи мене в коридорі, здивовано запитала Сніжана.

– Не спить, – впевнено кинула я, перевіряючи наявність свіжих рушників на нижній полиці. – Він зараз у тренажерному залі, а потім одразу піде в басейн на нульовому поверсі.

– А ти звідки знаєш його розклад? – дівчина підозріло примружилася, зупиняючи свій візок поруч із моїм. Зрозумівши, що бовкнула зайвого, я миттєво вибудувала в голові логічний ланцюжок для відмовки. Жодних заминок чи виправдань.

– Бачила щойно, як він ішов у бік ліфтів зі спортивною сумкою та капцями, – не кліпнувши оком, спокійно збрехала я. – Просто здогадалася. Тому зараз швиденько приберуся в його люксі і, дуже сподіваюся, взагалі не перетнуся з цим ідеальним босом. Мені вистачило вчорашніх розмов в його номері.

Приклавши універсальну карту до замка сімсот другого номера, я дочекалася зеленого сигналу і штовхнула масивні двері, переступаючи поріг порожнього люкса.