Розділ 34. Еліс

РОЗДІЛ 34

Еліс

     Я напіврозплющила очі, але все було як в тумані. Нас знову приспали. Це справді починало дратувати. Адже втрата контролю над власними діями ставила мене у безвихідь. Змушувала підкорятися чужим правилам. А я цього геть не хотіла. Якщо вже власне тіло не належало мені, що могло бути гірше?

     Я спробувала встати, відчуваючи важкість у всьому тілі. Наче на мене щойно сильно побили. Та я знала, що справа в газі, який пускали до кімнати. І я вже вивчила певну закономірність. Якщо нас присипляють, значить наступне випробування дуже скоро має відбутися.

     І я зрозуміла, що воно вже почалося, коли побачила навколо себе скляні стіни. Майстерно побудовану клітку. А я була пташкою всередині, що не могла вирватися на волю.

     Аврора і Рубі знаходилися в тому самому становищі. Вони били скляні стіни й розгублено дивилися то на мене, то одна на одну. Що ж викрадачі придумали цього разу? Яке жахливе завдання для нас приготували?

     Я знала одне. Бути здобиччю мені не подобалося.

     Тим часом голос поринув кімнатою, приглушений склом.

—Вітаю вас на шостому випробуванні. Кожна з вас знаходиться в скляній вʼязниці. На вас чекатиме дуже проста гра під назвою «Правда чи брехня». Я по черзі задаватиму вам питання. Відповідатимете чесно — нічого не трапиться. Брехатимете — і хтось із ваших суперниць отримуватиме неприємний сюрприз. Випробування триватиме три раунди, або якщо хтось не вибуде з гри раніше. Хай щастить.  

     В цю мить я зрозуміла, що це випробування буде або дуже складним або неймовірно простим. Мені лише треба було прийняти рішення. Грати по-чесному чи нарешті подбати про власну шкуру.

     Зрештою, інші жінки були моїми суперницями. Перешкодою на шляху до свободи. Кривава битва колись мала розпочатися. Тож нехай це станеться зараз.

     Голос не змусив себе чекати.

—Авроро, чи правда, що ти не прийшла на похорон бабусі, бо не хотіла прикидатися засмученою перед іншими?

     Жінка трохи подумала і спокійно відповіла:

—Правда.

     Нічого не сталося. А я ніяк не відреагувала на слова Аврори.

—Гаразд. Рубі, чи правда, що твій молодший брат загинув через недбалість твоїх батьків?

     Рубі скривилася й стиснула щелепу. Та все ж неохоче мовила:

—Правда.

     І знову нічого. Але така правда мене здивувала. У Рубі був брат? І як до його загибелі причетні її батьки. Я планувала запитати про це в жінки, якщо випаде така можливість.

—Еліс, чи  робила ти щось, що шкодило твоїй сімʼї?

     Я вражено вирячила очі. Шкодило моїй сімʼї? Та нізащо в світі. Я зажди захищала свою родину за будь-яку ціну.

—Ні — я похитала головою.

     Кілька секунд нічого не відбувалося.

     А тоді настав жах. На Аврору полилася червона рідина, забруднивши жінку з ніг до голови. Можливо, це фарба. А, можливо, кров. Чомусь я схилялася до другого варіанту.

     Жінка скрикнула і загарчала. Вона намагалася стерти з себе рідину, та все було марно. Бризки лишилися на склі, створюючи картину з фільмів жаху. Аврора була схожа на жертву нападу, яка стікала кровʼю.  До біса лячно.

     Дрижаки пройшлися моїм тілом.

—Ти за це заплатиш, — розлючено вигукнула жінка, скрививши обличчя.

     Я промовчала.

     Але ж мої слова були правдою! Я завжди піклувалася про матір і сестру, і точно не завдавала їм шкоди. Навпаки, робила все, аби вони були щасливими й забезпеченими.

     Чому ж тоді мою відповідь прийняли за брехню? Я зітхнула й склала руки на грудях.

     Тим часом голос продовжив.

—Що ж, другий раунд. Авроро, чи правда, що ти так поспішала позбутися бабусі, бо твоя тітка народила сина, який міг успадкувати половину майна? Ти зробила це, щоб бабуся не встигла переписати заповіт?

     А оце було щось нове. Схоже, Аврора розповіла не всю історію. Я подивилася на жінку, і помітила щирий жах на її обличчі. Здавалося, вона не очікувала такого повороту. Не розуміла, звідки вони дізналися.

     Та я вже встигла дещо затямити. Від цих людей важко щось приховати.

      Аврора мовчала. Але це не могло тривати вічно. Тож жінка похитала головою й пробурмотіла:

—Це брехня.

     А тоді на мене, наче дощ, посипалося щось дуже неприємне. Точніше — хтось. Сотня, якщо не більше, великих і огидних тарганів. Я закричала і заметушилася, в спробі позбутися страшних комах. Та вони застрягли у моєму волоссі, повзли по руках і ногах, а я тремтіла і намагалася не впадати в істерику.

     Усього лише таргани. Далеко не найгірше, що могло зі мною статися.

     Не було навіть часу обдумувати відповідь Аврори. Голос продовжив:

—Рубі, чи правда, що ти крала коштовності, таємно прокрадаючись на вечірки багатіїв?

     Жінка здивовано кліпнула й прикусила губу. Вона вагалася. А потім знизала плечима й сказала:

—Правда.

     Все лишилося як було. Схоже, Рубі вирішила грати по-чесному. І цим заслужила крихту моєї поваги.

—Еліс, чи правда, що твій колишній хлопець зрадив тобі з твоєю найкращою подругою, і ти помстилася їм обом?

     Звідки вони взагалі брали ці факти? Серце стиснулося у грудях, а кров ніби перетворилася на кригу. Таргани лізли моєю шкірою, змушуючи здригатися.

     Я хотіла якнайшвидше закінчити цю гидку гру, тож гаркнула:

—Брехня.

     І тоді на Рубі посипався пісок. Він змусив жінку впасти на коліна, заплющити очі і заверещати. У її клітці піднялася пилюка, а пісок заполонив собою майже чверть простору. Рубі довелося прикласти зусилля, щоб встати, та вона досі не розплющила очей.

—Та щоб тебе, Еліс! Я нічого не бачу! — крикнула вона, намагаючись струсити пісок з обличчя.

     Мені вже геть не подобалося це випробування.

—Останній раунд. Приймайте рішення з розумом, — знову озвався бридкий голос. — Ваш вибір може стати вирішальним для когось.