Розділ 30. Аврора

РОЗДІЛ 30

Аврора

     Коли я вийшла з темного тунелю, то на мить осліпла від яскравого світла. Але побачивши кімнату, я здивовано вирячила очі. Небесно-блакитні стіни були першим проблиском барвистості у цій вʼязниці. А попід стіною стояло повноцінне ліжко, на вигляд мʼяке і тепле. Я не вірила в те, що бачила. А коли очі ковзнули в напрямку їжі й води, що стояли на столі, я остаточно втратила здатність нормально мислити. Це якийсь розіграш? Чи черговий підступ? Навіщо влаштовувати ці комфортні умови після стількох днів одноманітної сірості бетонних стін і твердої підлоги?

     Я ступила крок в напрямку столу, постійно озираючись. Можливо, це було частиною хитрої гри. А, можливо, добрим жестом. Хоча в останнє я геть не вірила.

     Я взяла пляшку з водою і покрутила її в руках. Горло стиснулося в очікуванні освіжаючого ковтка. Та перш ніж пити, я обнюхала вміст і спробувала маленьку краплю на смак. Хто знає, може, мене все-таки вирішили отруїти.

     Та вода була просто водою. Принаймні, я на це сподівалася. Тож зробила великий ковток, а потім ще один, спустошуючи половину пляшки за кілька секунд. А тоді гору взяв голод. І я, не стримавшись, впилася зубами в буханку хліба. Змирилася з долею і піддалася інстинкту. Зрештою, грати на повний шлунок набагато легше.

     Коли я взялася за яблуко, то випадково наткнулася поглядом на ледь помітні двері. І тоді вже цікавість взяла гору. Я встала і повільно пішла до дверей, майже впевнена, що нарешті знайшла підступ. Однак реальність виявилася геть інакшою.

     За дверима на мене чекала справжня вбиральня. Ванна, наповнена водою, здавалася чимось несправжнім. Чимось давно забутим і непотрібним. Але тепер я нарешті усвідомила, як давно не відчувала дотик води до тіла.

     Мій брудний одяг полетів на підлогу, і я занурилася у холодну воду, здригаючись. Але температура не завадила мені насолодитися моментом. Я намилювала тіло однією рукою, а другою доїдала яблуко. Змила багатоденний бруд з волосся. А тоді загорнулася у мʼякий рушник і вийшла з вбиральні. В моїх планах було лягти в ліжко і насолодитися сном, поки така можливість ще була.

     Та на ліжку на мене чекав ще один сюрприз: теплий сірий спортивний костюм. Новенький і чистий. Невже вони і про це попіклувалися? Я ледь не закотила очі і стримала саркастичний смішок. Усе це було не просто так. І я в цьому не сумнівалася.

     Та я не стала відмовлятися від привілеїв. Вдягнула костюм і лягла під ковдру. Мʼякий матрац поглинув моє тіло, а очі почали заплющуватися самі по собі. Я не пручалася. Натомість із задоволенням вмостилася зручніше і занурилася в довгоочікуваний сон.

***

     Щось змусило мене прокинутися. Чи то неспокій, чи то погане передчуття. Та я більше не могла спати, і лише марно вовтузилася у ліжку. Зрештою вилізла зі свого теплого кокона з ковдри і покрокувала до столу, щоб втамувати спрагу. Я ледь не вдавилася водою, коли голос перервав тишу кімнати.

—Вітаю на пʼятому випробуванні. Воно складатиметься з двох етапів. Перший з них — написати на листку імʼя тієї учасниці, яка проходитиме спеціально підготовлене для неї завдання. Бодай один голос за вас — і ви у грі. Голосувати за себе також можна. Листок і ручку знайдете у шухляді. На прийняття рішення у вас десять хвилин. Час пішов.

     Я зітхнула, а таймер на стіні почав відраховувати час. Спокій тривав недовго, чого і варто було очікувати. Тож я допила воду і відшукала аркуш папера та ручку. Мене просять зробити вибір. І я його зроблю.

     От тільки хто це буде?

     Звісно ж не я. Хто при здоровому глузді захоче проголосувати за себе? Тому лишалися Еліс і Рубі. Або одна, або інша. Це рішення не буде складним.

     Я ретельно обдумала кожен варіант. Що мені дасть голос за Рубі? А за Еліс? Варто було врахувати все. Кожну дрібницю, кожен можливий розвиток подій. І знайти у цьому вигоду для себе. Бо, зрештою, саме я мала вийти звідси переможницею. Інших варіантів не існувало.

     Я покрутила ручку спітнілими долонями і опустила на листок. Тоді знову підняла. Знову опустила. Наче вагалася. Шукала вихід.

     Рубі чи Еліс? Обидві були моїми суперницями. Обидві мали таємниці. Обидві залишалися загрозою на моєму шляху. Хто все ж таки був небезпечнішим?

     І коли я нарешті впевнилася в своєму рішенні, то написала на аркуші імʼя. Вписала ту жінку, яку вважала темною конячкою. Ту, хто дедалі менше мені подобався.

     Час ще лишався, та я не збиралася змінювати своє рішення. Лише дивилася на листок та посміхалася. Хто знає, що буде далі. Можливо, мій вибір вплине на подальшу гру. Можливо, нічого не змінить. Та я була впевнена у його правильності. Його справедливості. І що б не сталося з тією жінкою, я не відчуватиму провини.

     А тоді час закінчився. І голос залунав знову.

— Перший етап успішно виконаний. Залиште листки на столі написом догори і поверніться у ліжко. Залишайтеся там і очікуйте наступних вказівок.

     Я лише гмикнула і лишила аркуш з імʼям у центрі стола. З імʼям Еліс Кроуфорд.

     А тоді лягла у ліжко, сподіваючись, що нарешті спокійно засну. Та замість цього відчула стискання у грудях. Нестачу повітря. Неприємне поколювання у занімілих пальцях.

     І зрозуміла, що все вже вирішили за мене.

     Перед очима поступово темніло, і, зрештою, я поринула у довгоочікуване забуття. Там не було ні страху, ні сумнівів. Лише пустка.

***

     Спершу, розплющивши очі, я не побачила нічого. Лише за кілька митей світ почала поступово набувати обрисів. Я лежала на спині і намагалася згадати, що сталося, і де я знаходжуся. Лише потім спогади нахлинули рікою і змусили мене здригнутися. Ця кімната. Гарно оздоблена вʼязниця.

     Я сіла на ліжку й розімʼяла затерлі руки. Що буде далі? Чи чекатиме на мене другий етап випробування? Після мого зізнання, хтось точно мав за мене проголосувати. Було б дивно, якщо ні.