Розділ 28. Еліс

РОЗДІЛ 28

Еліс

     Я раптово прокинулася з криком, на мить забувши, де перебуваю. Ліжко піді мною заскрипіло, а мʼяка ковдра впала на підлогу. Кліпнувши заспаними очима, я оглянулася і зітхнула. Досі у пастці. Піт стікав по обличчю після страшного сну, і я витерла його рукавом кофти.

     Спрага виникла миттєво, тож я неохоче підвелася з ліжка і підійшла до столу, щоб взяти пляшку з водою. Добре, коли маєш усе необхідне. Прохолодна рідина змочила пересохле горло і трохи заспокоїла тремтіння у тілі. Як довго мене тут триматимуть?

     Я розірвала упаковку з печивом і піднесла одне до рота. Та раптом кімнатою розлився ненависний до дрижаків голос:

—Вітаю на пʼятому випробуванні. Воно складатиметься з двох етапів. Перший з них — написати на листку імʼя тієї учасниці, яка проходитиме спеціально підготовлене для неї завдання. Бодай один голос за вас — і ви у грі. Голосувати за себе також можна. Листок і ручку знайдете у шухляді. На прийняття рішення у вас десять хвилин. Час пішов.

     Голос затих, а на стіні над ліжком засвітився таймер. Нічого нового. Я відшукала папір та ручку і знову сіла за стіл. Думки одна за одною зринали в голові. Поки все було доволі просто. Лише один вибір. За себе я не голосуватиму, тож залишалися Рубі та Аврора. Комусь із них сьогодні не пощастить. Я вертіла ручку в руках, намагаючись вигадати стратегію. Хто мій  найбільший конкурент? Хто заслужив на це випробування?   

     Першою думкою була Аврора. Жінка показала свою справжню сутність і мала за це заплатити. Однак я була впевнена, що Рубі обере Аврору не вагаючись. Тож мені залишалося одне: написати на листку імʼя Рубі. Так вони вдвох отримають завдання. А я матиму більше шансів на перемогу.

     Час спливав, а я ніяк не наважувалася зробити те, що мала. Це було так просто і так важко водночас. Можливо, своїми діями я віддам когось у пазурі смерті. Але такою була реальність. Або вони, або я. І я завжди оберу себе.

     Коли залишилася хвилина, я написала на аркуші імʼя. Буде, що буде. Хай далі все вирішує доля. Таймер закінчив свій відлік і погас. А я продовжувала сидіти на місці і відчувала докір сумління. Чи правильно я вчинила?

—Перший етап успішно виконаний. Залиште листки на столі написом догори і поверніться у ліжко. Залишайтеся там і очікуйте наступних вказівок, — пролунав голос.

     Я не стала сперечатися. Просто сіла на мʼяке ліжко і втупилася в стіну. Чи голосував хтось за мене? Я б геть не здивувалася. Та зараз лишалося чекати. Я не знала, що буде далі. Не знала, чи переживу це випробування. Та знала одне — я зробила усе, що змогла. Хай як не закінчився б цей нелегкий шлях.

     Коли я відчула запаморочення і стискання у грудях, то знала, що буде далі. Світ потроху розпливався у тумані, а тіло обмʼякло і повалилося на ліжко. І тоді я вкотре поринула у нещадну пітьму.

***

     Коли я знову прийшла до тями, то знала, що мене не очікує нічого хорошого. Я втомлено піднялася з ліжка, розминаючи затерплі мʼязи. Спочатку здалося, що в кімнаті нічого не змінилося. Але потім мій погляд ковзнув по столу і зупинився на невеликій залізній клітці. Там, усередині, сиділа чарівна біла голубка. Вона дивилася на мене чорними блискучими очима, ніби зазирала в саму душу. Що все це означає?

     Я підійшла ближче, обережно оглянувши клітку з усіх боків. Пташка безперервно спостерігала за мною, видаючи дивні звуки. На серці стало неспокійно. Навіщо вона тут?

     У цю мить кімнатою роздався огидний голос.

—Вітаю на другому етапі випробування, Еліс. Твоє завдання дуже просте. Всього лише два варіанти і один вибір. Ти можеш вбити цю голубку і у винагороду дізнатися найбільшу таємницю Рубі Тейлор. Або ж можеш відмовитися, і все залишиться як раніше. Ти матимеш десять хвилин на прийняття рішення. І памʼятай, у цій грі правда дорожча за золото.

     Коли голос замовк, а на стіні знову засвітився таймер, я вражено видихнула. Що це за чортівню вони придумали? Хочуть зробити з мене вбивцю невинної істоти? До біса це все. Я сіла за стіл і поглянула на маленьку пташку. З неї зробили ще одну жертву цієї кривавої гри. Голубка не відривала від мене очей, наче чекала мого вибору. Думала про те, яка доля її чекатиме. Я не стрималася і відвела погляд. Усе це вже занадто.

     Тоді я подумала про інше. Якщо я проходжу це випробування, то хтось із жінок за мене проголосував. Або Аврора. Або Рубі. Або обидві. Я стиснула зуби від гніву. Це вони винні у всьому. Через них я маю приймати це складне рішення.

     З одного боку, я понад усе хотіла дізнатися секрет Рубі. Можливо, це допомогло б мені у майбутніх випробуваннях. Та я аж ніяк не хотіла забирати життя в нещасної голубки. Вона нічого мені не зробила. Вона не винна, що опинилася тут. У пастці, як і я.

     Час стікав, як вода крізь пальці. А я досі не знала, що маю зробити. Життя цієї пташки, чи хоча б краплина можливості врятувати своє? Неможливо було дізнатися, чи допоможе мені таємниця Рубі. Та бажання знати усе й про всіх було занадто велике. Воно розросталося в моїх грудях, мов коріння. Розливалося  разом із кровʼю по венам. Це бажання було як свербіж, що охоплював кожну частину тіла. Я дивилася на пташку і бачила, як її маленьке тільце тремтить. А тоді й сама відчула тремтіння. У руках, ногах, подиху. Ніби тіло вже знало те, чого досі не приймав розум.

     Коли я повільно прочинила незамкнені дверцята клітки, голубка не зрушила з місця. Вона застигла, мов статуя з каменю, і продовжувала ятрити своїм поглядом моє серце.  Чому вона не рухалася? Ось же вона, довгоочікувана свобода. А тоді я придивилася ближче і зрозуміла. Пташці підрізали крила. Позбавили шляху до втечі. Нутром розійшовся біль. Жахливе усвідомлення, що ранило душу. Я дивилася на  голубку, як на власне відображення.

     Дві поневолені істоти.