Розділ 17. Еліс

РОЗДІЛ 17

Еліс

     Я прокинулася від нестерпного болю у спині. Все-таки, спали на твердій підлозі — не найкращий варіант, проте інших я не мала. Тож доводилося терпіти постійний біль у тілі і затерплі кінцівки.

     Сонно закліпавши очима, я поглянула на інших жінок. Ті міцно спали, сповнюючи кімнату важким диханням і сопінням. Я перевернулася і відчула щось тверде під животом. Обережно сівши на коліна, помітила перед собою зблиск металу. Там, на бетонній підлозі, лежав невеликий простенький ніж.

     Я відсахнулася, боязко озираючись по сторонам. Звідки він тут узявся? Я впевнена, що раніше його не було. Кілька митей я задумливо сиділа, а тоді обережно підняла ніж і сховала у кишеню брудних подертих штанів. Хто знає, чи він мені колись знадобиться. Однак у цьому місці зброя — хоча б найменший шанс на порятунок.

     Цікаво, чи лише мені дістався такий привілей? Я ж бо розуміла, що ніж зʼявився тут невипадково. Ні, його підклали ті, хто контролює цю гру. Вони очікують, що з його допомогою я спробую позбутися суперниць. Дзуськи. Я не стану цього робити.

     Я глянула на сплячу Нору і ледь стримала посмішку. Я б могла покінчити з нею, якби захотіла. Але ні. Я залишу це ніж на крайній випадок. Лише якщо не залишиться іншого вибору.

     Аврора заворушилася на підлозі і повільно розплющила очі. Жінка повільно сіла, прибираючи волосся з очей і оглядаючись. Коли її погляд зустрівся з моїм, Аврора мовила:

—Вже не спиш?

—Ні, як бачиш. Довго спати в таких умовах не вдається, — знизала плечима я. — А взагалі, ця тиша мене турбує. Постійно очікуєш якогось підступу.

—Маєш рацію. Усе це якось дивно, — кивнула Аврора, зітхаючи.

—Що відбувається? — пробурмотіла Рубі, раптово вискочивши на ноги.

—Заспокойся, все гаразд, — похитала головою я. Потім потягнулася до пляшки з водою і за кілька ковтків допила її вміст.

—Чого розшумілися? — заскиглила Нора, потираючи очі. — Якого дідька вже сталося?

—Піднімай свою дупу з підлоги, Лайтервуд. Годі спати, — пирхнула я, похитавши головою.

—Ти б краще замовкла, Кроуфорд. Я якось сама вирішу, що мені робити, — гаркнула Нора і невдоволено сіла, притиснувши коліна до грудей.

—Досить вже вам! Ще цих сварок не вистачало, — гаркнула Рубі.

—Це все ця руда нахаба! Їй постійно все не так! — крикнула я, зціпивши кулаки.

—Це ти перша до мене чіпляєшся! — виплюнула Нора.

—Я сказала годі! Замовкніть обидві! І без вас голова болить, — гнівно мовила Рубі, скрививши бліде обличчя.

—Погоджуюся, — кивнула Аврора.

     Всі замовкли і сердито переглядалися між собою. У кімнаті повисла відчутна напруга.  А тоді почувся дивний звук, що нагадував скрип і гуркотіння.

     Я підскочила на ноги, озираючись по сторонам. І в цю мить підлога в центрі кімнати почала розсуваттся, утворюючи невеликий квадратний отвір. Звідти, до жахливого повільно, піднявся бетонний куб з чотирма деревʼяними скриньками на ньому. Коли він застиг, у кімнаті знову повисла тиша.

—А це ще що за чортівня? — вражено запитала Аврора, вирячивши очі.

—Певно, нове випробування, — знизала плечима Рубі, залишаючись незбагненно спокійною.

—Тобі що, взагалі байдуже? — здивовано мовила я.

—Чесно кажучи, так. Я вже звикла до усього цього, — Рубі лише розвела руками.

—І що усе це означає, — подала голос Нора. — Хтось мені пояснить?

—Звичайно, Лайтервуд. Ми ж усе тут знаємо, — пирхнула я, закотивши очі.

—От тільки не починайте знову, — зітхнула Рубі.

—І на думці не було, — невинно кліпнула я.

     Рубі хотіла сказати ще щось, та її перервав голос, що полинув кімнатою, ріжучі слух.

—Вітаю всіх на третьому випробуванні. Перед вами чотири пронумеровані скриньки. Перша для Еліс Кроуфорд. Друга — Рубі Тейлор. Третя — Аврорі Соул. І четверта — Норі Латервуд. Візьміть скриньку зі своїм номером, але поки що не відкривайте.

     Голос затих, очікуючи, поки ми виконаємо доручення. Ніхто не став заперечувати. Всі взяли свою скриньку і притиснули до грудей, сумлінно чекаючи нових наказів.

—Чудово. Тепер розійдіться у різні кутки кімнати і залишайтеся там до кінця випробування.

     І знову не лишилося вибору, окрім як послухатися.

—У вас буде десять хвилин. У трьох скриньках один і той самий предмет. В одній — дещо інше. Ви не можете показувати вміст скриньок одна одній, проте можете називати його. До кінця часу ви повинні визначити відмінний предмет і кинути його у отвір, — у цю мить бетонний куб знову зник під підлогою, залишивши на своєму місці лише невелику діру. — Нехай щастить. І памʼятайте, сказати правду, чи збрехати — вирішувати лише вам.

     Голос остаточно замовк, зануривши кімнату у незручну тишу. На стіні засвітився таймер, почавши відлік. Як же усе це мені остогидло.

     Кілька секунд ніхто не рухався, нервово поглядаючи на скриньки у руках. А тоді я перша відкрила свою.

     Чого я точно не чекала побачити, так це звичайний невеликий сірий камінець. Він самотньо лежав на дні скриньки, наче його підняли прямісінько з дороги і недбало вкинули у деревʼяну вʼязницю.

     Наступною скриньку відкрила Рубі. Вона невпевнено поглянула досередини і вигнула вузькі брови.

—Що там у тебе? — обережно запитала я.

     Рубі трохи повагалася, ніби не була впевнена у відповіді, а тоді недбало мовила:

—Якийсь камінь. Нічим не примітний. А що у тебе?

     Я задумалася. Сказати правду, чи збрехати? У нас з Рубі один і той самий предмет. Отже, у Аврори чи Нори щось інше.

Мені не було сенсу казати неправду. Тож я знизала плечима і спокійно відповіла:

—У мене теж. Звичайний камінець.

     Рубі підозріло поглянула на мене, ніби пропалюючи очима, а тоді звернулася до інших:

—А що там у вас?

     Нора відкрила свою скриньку і зазирнула всередину. Тоді жінка кліпнула і швидко мовила: