ГЛАВА 7: Джерела пам'яті й забуття

Уже за двадцять хвилин броньований «Хаммер» летів шосе в бік Базеля, розрізаючи густий швейцарський туман. Марк то і діло косився на приладову панель, де навігатор прокладав альтернативний маршрут до французького кордону.

Генрі сидів ззаду, поклавши ноутбук на коліна. Його рухи були скупими й точними: він більше не працював над черговим бестселером. Це була військова стратегія.

— Іти напролом — самогубство, — жорстко промовив Генрі, не відриваючи погляду від мерехтливого екрана. — Валері чекає, що ми сунемося в Цюрих. Але якщо фортецю не можна взяти штурмом, її треба змусити вибухнути зсередини.

Письменник підключив кабель до армійського супутникового шлюзу Марка, змонтованого під приладовою панеллю. На екрані висвітився індикатор стовідсоткового зашифрованого сигналу. Генрі сформував об'ємний цифровий пакет, куди увійшли скани ліквідаційного контракту з цифровим підписом Валері, сторінки зі шпигунської методички Академії, фальшиві паспорти Ребеки та детальні схеми фінансування проєкту «Парнас», які Марк виудив зі своїх інтерполівських архівів.

Ейпріл, не припиняючи контролювати дзеркала заднього виду, ковзнула поглядом по рухомих рядках логів. В її очах, очах налагодженої бойової машини, промайнуло миттєве розуміння.

— Що ти робиш, Авторе? — тихо запитала вона.

— Відправляю твоєму куратору некролог, — процедив Генрі. — Адресати: Bellingcat, The Insider, Reuters і ще десяток найбільших світових агентств розслідувальної журналістики.

Палець Генрі застиг над клавіатурою, а потім із сухим клацанням опустився на клавішу Enter.

Інформаційну бомбу було скинуто. Ефект виявився миттєвим і нищівним. За дві години світові стрічки новин вибухнули червоними заголовками термінових повідомлень:

«Глобальний шпигунський синдикат під вивіскою європейського видавництва» «Проєкт „Музи“: як ламають долі письменників і політиків»

У Цюриху почалася паніка. Ейпріл, вивівши на екран ноутбука прихований системний моніторинг Академії, застигла, майже не дихаючи. На серверах Interxion фіксувався аномальний, критичний трафік. Скрипти стирання даних накладалися один на одного, ламаючи внутрішні шлюзи; система видавала каскадні помилки авторизації. Куратори Валері діяли наосліп, у конвульсіях випалюючи цілі сектори мережі разом з обліковими записами власних співробітників.

— Почалося, — видихнула вона, і на її блідому обличчі відбилося мертвотно-біле світло монітора. — Вони запустили аварійний протокол повного випаленого поля. Охорона стягується до входу в корпус ZUR2, вони фізично витягають блейд-модулі й знищують накопичувачі під пресами. Система пожирає саму себе, щоб урятувати верхівку.

Ейпріл повільно повернула голову до Генрі. У глибині її лазурових очей, очей ідеальної бойової машини, що рахувала тисячі чужих смертей, застиг холодний, первісний жах.

— Ти уразив їх у саме серце, Авторе. Але пам'ятай: Синдикат нам цього не простить. Тепер вони не братимуть нас живими. За нами пришлють ліквідаторів, які не мають імен.

На мить у салоні «Хаммера» запанувала важка, відчутна тиша, яку порушувало лише глухе рокотання дизеля. Генрі повільно закрив кришку ноутбука. Вогонь контратаки згас, залишивши по собі лиш сіру, свинцеву втому. Йому потрібно було повернути внутрішній баланс. Повернути контроль над власним розумом.

— Марк, за першої ж нагоди зупини біля будь-якого придорожнього кафе, — тихо промовив Генрі, утомлено потираючи перенісся. — Мені потрібне лате з куркумою.

Колишній коп здивовано хмикнув, але промовчав. Генрі не став пояснювати, що цей дивний, пряний напій зараз необхідний йому не заради кофеїну. У його свідомості це був ритуал — він потребував його так, ніби припадав до священного джерела Мнемозини. Йому потрібно було пробудити, загострити й зафіксувати в пам'яті кожну деталь цього дня, щоб перетворити пережитий кошмар на бездоганну зброю слова.

Ейпріл повернула до нього бліде обличчя. Її лазурові очі, що ще секунду тому сканували туманний периметр, потемніли, ставши схожими на грозове швейцарське небо.

— Ти щойно вирвав пір'я сиренам, Авторе, — її голос пролунав майже пошепки, але в ньому дзвеніла сталь. — Твій інформаційний удар позбавив проєкт «Музи» їхньої головної зброї — таємниці. Але Синдикат не прощає поразок. Вони перетворять наше життя на персональне пекло.

Вона зробила короткий вдих, і в цьому русі крізь маску бойової машини раптом знову проглянула та беззахисна дівчинка з готелю. Ейпріл простягнула руку й ледь відчутно торкнулася пальцями рукава Генрі.

— Пообіцяй мені одну ціну за цю перемогу, — тихо, із затаєним благанням промовила вона. — Коли все закінчиться… пообіцяй, що ти даси мені випити з джерела Лети. Я більше не хочу пам'ятати, хто я така.