Розділ 59.2

Я дістала з сумки смартфон, розуміючи, що Ів має рацію, але не наважувалася натиснути на потрібний контакт.

Телефон завібрував і на екрані висвітився вхідний від Дениса. Я злякано взяла слухавку.

— Алло! — промовила невпевнено. 

Ів робив мені знаки, що ось він мій шанс. Колишній посунувся ближче, щоб чути всю розмову.

— Привіт, які новини? — поцікавився Денис.

Чи мені здалося, чи так було насправді, але в його голосі промайнув холодок байдужості.

— Поки що ніяких, лікар, ще не приходив, — промовила обережно.

— Я бачив ти телефонувала?

— Так, слухавку зняв Ів, бо ти спав. Матвійчику потрібні були терміново ліки, то твій брат все купив і привіз.

— А-а, це добре, що Івась був поруч! Вибач, я відключився, мабуть тиск упав. В мене таке буває. Я що хотів тобі сказати, ти залишайся з дитиною, скільки потрібно. На роботі відкриють лікарняний. Зараз головне, щоб твій син одужав! А все інше почекає!

Така турбота вселила в мене надію, що можливо я даремно занепокоїлася і саме час все розповісти чоловіку з яким планувала пов’язати своє життя. Набравшись хоробрості, я почала:

— Денис, послухай, нам треба серйозно поговорити…

— Я знаю про що буде розмова, — різко перебив мене коханий. — Софіє, вибач, але я не готовий зараз обговорювати цю тему!

Він замовк і я чула, як він дихає в слухавку. 

Я затамувала подих і боялася сказати, хоч слово. Денис продовжив:

— Зрозумій, сьогоднішні події вибили в мене землю з-під ніг, тож мені потрібен час все це переварити. А тобі зараз краще подбати про СВОЮ дитину! Ів біля тебе?

— Так, — відповіла, не вірячи почутому і тому ледь стримуючи сльози.

— От і  добре, можеш просити в нього все, що тобі потрібно!

— А ти? — голос зрадницьки тремтів, — В тебе можна просити?

— Звісно! Кажи, що треба?

— Давай поговоримо, — вирішила я ще раз спробувати. — Ти можеш приїхати?

— Софіє, з цього приводу я тобі вже все ясно сказав! — нетерпляче відрубав Денис.

В цей момент я відчула себе надоїдливою собачкою, яка ластиться до господаря, а він сердито відпихає її ногою.

Лід приниження пронісся венами і охопив все тіло. Тільки гіркі сльози не хотіли замерзати і котилися по щоках.

— Бувай! — ледь промовила, розуміючи, що так як раніше вже не буде, і натиснула на кнопку відбою.

Ів приголомшено сидів поруч і кліпав очима. Потім схаменувся і почав мене обіймати та вмовляти, мов малесеньку дівчинку.

— Слухай, Вірунь, ну не плач! Ніде він не дінеться! Проспиться, пробурчиться, подумає і прийде, — намагався розбурхати мене колишній.

— Я не плачу! Нема за ким! — сердито буркнула, шмигнувши носом, і витерла рукавом обличчя. — В одному він правий! МОЯ дитина зараз на першому місці! 

Я встала, сповнена рішучості знайти лікаря і довідатися про стан Матвійчика. Ів піднявся слідом, взяв за руку і винувато подивився на мене і промовив:

— Віро, я не думав, що так станеться! Я можу для тебе щось зробити корисне? 

Я розгубилася на мить, але мені дійсно була потрібна його допомога. Я відкрила сумочку, дістала ключі від своєї автівки та техпаспорт і передала колишньому:

— Ось візьми! Моя машина залишилася на парковці біля офісу, прижени її, будь ласка!

— Та без проблем! Ще щось потрібно?

— Так, — я дістала блокнот, написала адресу і разом з ключем від своєї нової квартири віддала Іву, — В мене дома маленька киця залишилася, провідай її, будь ласка! Корм у верхній полиці на кухні, а наповнювач для лотка в шафці в туалеті. І водичку поміняй.

Ів широко всміхнувся:

— Я завжди дуже любив котиків! Все буде зроблено, Вірунь, не хвилюйся! Як справлюсь, приїду! Ти, головне, тримайся!

Було ще одне, що мене турбувало, я схопила Іва за руку і міцно стисла. Дивлячись пильно йому у вічі промовила:

— Прошу тебе, не розказуй нічого Денису! Пообіцяй, що мовчатимеш!

Ів зітхнув і пригорнув мене до себе, погладив по-дружньому по спині і заспокійливо прошепотів:

— Обіцяю! Нічого не скажу! А ти не накручуй себе, бо все буде добре!

Він легенько чмокнув мене в лоб і попрямував виконувати мої доручення.

Я тільки зараз згадала, що у Іва на котів жахлива алергія і спіймала себе на тому, що проти волі всміхаюся.