Розділ 22

Із-за дверей приймальні лунала справжнісінька сварка.

— Я його наречена! І мене не хвилює, що в нього нарада! Скоро ти тут не працюватимеш! — верещала якась дівчина.

— Немає в Дениса Олеговича ніякої нареченої! Принаймні, коли я його сьогодні цілувала, він про таку не згадував! — почувся глузливий Алінчин голос.

— Що?! Ах ти ж хвойда! Брехуха! А це ти бачила?! Він мені подарував! Діамант!

— Ага, сама купила цю дешеву біжутерію?! Шию його перевір! І побачиш, чия правда!

— Та я тебе зараз!..

Я увійшла якраз вчасно. Аліна та її майже копія мало не вчепилися одна одній у патли. Генеральний теж вискочив із кабінету. Я помітила, що зовнішній вигляд у нього був бездоганний: мабуть, переодягнувся після ранкового інциденту.

— Що тут відбувається?! Катю, що ти тут забула?! — гаркнув він до незнайомої мені дівчини.

«Наречена» перевела погляд на об’єкт своїх бажань і, посміхаючись у всі тридцять два ідеальні зуби, з розкритими обіймами кинулася до Тарновського.

— Коханий, Котюню, ця гарпія до тебе не підпускає! — кинула вона злий погляд у бік Аліночки. — А я приїхала, бо така рада, що ти нарешті зрозумів: я твоя справжня доля! Перстень, який ти мені подарував, прекрасний, я вже всім подружкам похвалилася й в інсті запостила. Як тобі дата — п’ятнадцяте червня? Я думаю, що ми встигнемо підготуватися до весілля. Багато гостей не хочу, скромно відсвяткуємо — на сто чоловік, не більше, — тараторила блондинка, не помічаючи, як у її «жениха» очі мало не вилізли з орбіт.

Поки мене не помітили, я намагалася просочитися до свого кабінету, але не тут-то було. Блукаючий шалений погляд Дениса Олеговича зупинився просто на мені.

Він легенько відштовхнув Катю, яка вже повісилася йому на шию, намагаючись зазирнути за комірець його сорочки.

За дві секунди генеральний подолав відстань, що нас розділяла, і наблизився впритул до мене.

— Софіє? Невже це ви? — здивовано запитав він, скануючи мене поглядом від маківки до п'ят.

Я не зовсім зрозуміла контекст цього запитання, але ствердно кивнула.

— Яка схожість… — пробурмотав Денис Олегович. — І ця сукня, така ж зелена?! У вас… сестри часом немає?

Тарновський мало не їв мене очима, зовсім не помічаючи нічого довкола.

«Що? До чого тут це? Мабуть, у генерального шок від приходу "нареченої"!»

— Якої сестри? Я…

— Котику, я взагалі-то тут! — перебиваючи моє мимрення, втрутилася «наречена».

Вона ревниво схопила й шарпнула генерального за лікоть.

Аліна взагалі приголомшено мовчала. Катя намагалася втиснутися між мною й Тарновським, але ці спроби були марними.

За моєю спиною була стіна, а генеральний, мов скеля, залишався незворушним.

— А ти кого хочеш: хлопчика чи дівчинку? Термін ще маленький, але через кілька місяців буде вже видно на УЗД, — щебетала проігнорована «наречена». — Уявляєш, як твоя мама зрадіє! Давай їй повідомимо!

— Що? — миттєво відмер Тарновський, фокусуючи погляд на Катерині. — Який термін? Яке УЗД?

Блондинка зрозуміла, що нарешті заволоділа увагою чоловіка, і начепила на обличчя маску тупенької Барбі.

— Я вагітна, уявляєш?! Сьогодні дізналася! — мало не захлинаючись від показової радості, вигукнула дівчина. — Ми одружимося й народимо бейбіка! Будемо інста-сім’єю! Класно, правда?!

І застрибала на місці, мов китайський іграшковий зайчик.

На Дениса Олеговича страшно було дивитися. Його обличчя похмурніло, мов білий день у буревій перед зливою.

Аліночка, яка весь час стояла, сіла, ледве не промахнувшись повз стілець, а я поспіхом втекла до свого кабінету.

«Господи, і навіщо я тільки влізла з тією каблучкою? Але, може, це й на краще. Не рости ж дитині без батька!» Водночас подумала про Матвійка. Сину четвертий рік, і він скоро почне ставити незручні запитання.