Розділ 22

Із-за дверей приймальні лунала справжнісінька сварка.

- Я його наречена, і мене не хвилює, що в нього нарада! Скоро ти тут працювати не будеш! - вищала якась дівчина.

- Немає в Дениса Олеговича ніякої нареченої! Принаймні, коли я його сьогодні цілувала, він про таку не згадував, - почувся глузливий Алінчин голос.

- Що? Не бреши! А це ти бачила! Він мені подарував! Діамант!

- Ага, сама купила цю дешеву біжутерію! Шию його перевір! 

- Та я тебе зараз!...

Я увійшла і якраз вчасно. Аліна і її майже копія мало не вчепилися один одній в патли. Генеральний вискочив з кабінету. Я помітила, що зовнішній вигляд в нього був бездоганний, мабуть, переодягнувся.

- Що тут відбувається! Катю, що ти тут забула?! - гаркнув він.

“Наречена” перевела погляд на об’єкт своїх бажань і, посміхаючись у всі тридцять два ідеальних зуби, з розкритими обіймами кинулася до Тарновського. 

- Коханий, котюня, я така рада, що ти нарешті зрозумів, що я твоя справжня доля! Перстень прекрасний, я вже всім подружкам похвалилася і в інсті запостила. Як тобі дата "п’ятнадцяте червня"? Я думаю, що ми встигнемо підготуватися до весілля. Я не хочу багато гостей, так по скромному - чоловік сто, не більше, - тараторила вона, не помічаючи як в її “жениха” очі мало не вилізли на лоба.

Поки мене не помітили, я намагалася просочитися до свого кабінету, але не тут-то було. Блукаючий шалений погляд Дениса Олеговича зупинився прямо на мені.

Він легенько відштовхнув Катю, яка вже повісилася йому на шию, намагаючись заглянути за комірець його сорочки.

В дві секунди генеральний перетнув відстань, що нас розділяла і наблизився впритул до мене.

- Софіє? Це ви? - здивовано запитав.

Я не зовсім зрозуміла контекст цього питання, але ствердно кивнула.

- Яка схожість… - пробурмотав Денис Олегович, - І ця сукня, така ж зелена?! У вас… сестри часом немає?

Тарновський мало не їв мене очима.

“Що? При чому тут це? Мабуть, в генерального шок!”

- Якої сестри? Я..

- Котику, я взагалі тот тут, - перебиваючи моє мимрення, втрутилася “наречена”, ревниво схопила і шарпнула генерального за лікоть.

Аліна взагалі приголомшливо мовчала. Катя намагалася втиснутися між мною і Тарновським, але ці спроби були марними.

За мною була стіна, а генеральний, мов скеля, був незворушний.

- А ти кого хочеш? Хлопчика чи дівчинку? Термін ще маленький, але через кілька місяців буде вже видно на УЗД, - щебетала проігнорована “наречена”, - Уявляєш, як твоя мама зрадіє! Давай їй повідомимо!

- Що? - миттєво відмер Тарновський, фокусуючи погляд на Катерині, - Який термін? Яке УЗД?

- Я вагітна, уявляєш! Сьогодні дізналася! - мало не захлинаючись від показової радості, вигукнула дівчина, - Ми одружимося і народимо бейбіка! Будемо інста-сім’єю! Класно, правда!? 

І застрибала на місці, мов китайський іграшковий зайчик.

На Дениса Олеговича страшно було дивитися. Він почорнів на лиці, мов білий день в буревій з дощем.

Аліночка, що весь час стояла, сіла ледве не промахнувшись зі стільцем, а я поспіхом втекла до свого кабінету. 

“Господи, і навіщо я тільки влізла з тією каблучкою. Але може це і на краще. Не рости ж дитині без батька!” Разом подумала про Матвійка. Сину четвертий рік і він скоро почне задавати мені питання.