Розділ 21

Весь залишок робочого дня я провела в пошуках необхідного подарунку. Нарешті знайшовши бажане, оплатила все карткою генерального і замовила кур’єрську доставку на ранок.

Добираючись додому, я трохи охолонула і дещо засумнівалася в правильності свого вчинку.

"Можливо завтра мій останній робочий день, - подумала, - Ну і нехай! Знайду іншу роботу.!"

Щоб трохи покращити собі настрій зупинилася біля першого ліпшого салону. Давно я не оновлювала свою зачіску. Зробила градуйовану стрижку на довге волосся і відчула себе сповненою сил та енергії.

Збираючись вранці на роботу, я вирішила таки змінити імідж. Зробила легкі локони, нанесла денний макіяж, одягла зелену в тон очей, приталену, коротку сукню, босоніжки на підборах і доповнила образ дизайнерською сумкою. Марія Павлівна, побачивши мене, сплеснула долонями:

- Ну нарешті, метелик вилупився з лялечки! А то геть обабилася! 

Я зашарілися.

- Ну що ви таке кажете!? - зніяковіло запитала.

- А те, що літа біжать, а у Матвійчика татка нема, а ти ж молода, вродлива, розумна.

- Та я ж не для пошуку вбралася, а так - для себе…

- Це вже непогано для початку! Що ж давай, біжи на роботу.

І випхала мене за двері, що я ледь встигла ключі від автівки прихопити.

В офісі було тихо і мирно. Аліночка, яка прийшла як і завжди після мене, сумлінно виконувала свої обов’язки, Тарновський коротко привітався з секретаркою і вочевидь пішов до себе, ігноруючи мене. Десь о десятій мені зателефонувала Інна Петрівна і попросила зробити терміновий аналітичний звіт для неї, бо на моє місце ще не могли підібрати кандидатуру, а вона зашивається. Звісно, я погодилася, адже мені ще через неї вирішувати питання з маркетинговим відділом, який безпосередньо їй підпорядковувався. Тож, швидко виконавши роботу, я вирішила занести документи їй особисто. В приймальні секретарки не було, натомість почувся невдоволений голос генерального з прочинених дверей його кабінету.

- Аліно, не треба лягати грудьми на мій стіл і картинно вигинатися! Мене твої принади не цікавлять! Давай сюди каву і йди працюй!

- Так, вже і не цікавлять? На минулому корпоративі ви навіть дуже мною цікавилися! - промуркотіла Аліночка.

- Що ти робиш? Злізь з мого столу! Облиш мою сорочку! - підвищуючи голос обурювався Денис Олегович, - То була помилка, я вже тобі про це говорив!

- Не повірю, що я вам не подобаюся? - продовжила лащитися секретарка.

- Аліно, перестань! Я ж тобі казав, я проти службових романів! - майже гарчав Тарновський.

- О, я так люблю коли ви лютуєте, це так сексуально! - проспівала дівчина, - Давайте це зробимо прямо тут, на цьому столі!

- Йди геть, а то звільню!

Далі почувся звук розбитої чашки, бо по тій лайці, що була слідом, я зрозуміла, що кави генеральний не поп’є і сорочка його зіпсована. Посміхнувшись, швидко покинула приймальню.

Крокуючи довгим коридором третього поверху, натрапила на Сергія. Він так поспішав, що не відразу мене впізнав, поки не приглядівся.

- Софіє …Сергіївно! Ви наче сама лісова мавка!

- І вам доброго дня!

- Ой, вибачте, не привітався, доброго дня!

Посміхнулася йому, скоса поглядаючи кокетливими очима, промовила:

- Боюся ви занадто романтизуєте образ мавки.

- Ну я про ту, що в “Лісовій пісні”.

- Захоплюєтеся класикою? - приємно здивувавшись, запитала я.

Сергій розгубився, почухав потилицю і посміхаючись своєю ясною посмішкою промовив:

- Не те б щоб, племінниця брала участь у шкільній виставі за мотивами цього твору, то ж мусив піти, бо сестра поїхала з чоловіком у відрядження.

- А-а-а, зрозуміло. Вибачте, поспішаю, на все добре!

Я рушила в бік, намагаючись обійти Сергія.

- Чекайте, - зупинив він мене і пильно подивився в мої очі.

- Може сходимо кудись після роботи? Тут недалеко є затишний ресторанчик! - грайливо запропонував чоловік, хапаючи мою долоню.

- Ого, я вже до ресторану доросла, нещодавно ви запрошували мене в кафе, - поглузувала з нього, намагаючись акуратно висмикнути руку.

Сергій міцніше обхопив мої пальці, підніс до своїх губ і поцілував.

- Чекатиму вас сьогодні на парковці, мавко! “Ні” не приймається! - промовив і був такий.

Я залишилася пришелепкувато стояти в коридорі, дивлячись Сергію в слід.

- Софіє? - вивів мене зі ступора голос фінансової директорки, яка за чимось вийшла зі свого кабінету.

- Інно Петрівно? О, я йшла прямо до вас, вирішила занести звіт.

І передала їй документи.

- Так швидко? - не приховувала подиву директорка, - Дякую! Я знала, що на тебе можна покластися. Зайдеш до мене?

- Так, залюбки.

Ми увійшли до кабінету моєї бувшої начальниці. Вона поклала звіт собі на стіл, заметушилася:

- Каву будеш? В мене є смачнючі цукерки.

- Так, не відмовлюся, - промовила, адже чогось попити і справді хотілося.

Інна Сергіївна наповнила кавою дві чашки з тонкого фарфору, поставила на низенький столик біля м’якого диванчику, відкрила коробочку крафтових львівських ласощів і запросила мене присісти.

- Чоловік привіз з відрядження - вказуючи на цукерки, похвалилася вона і підвинула коробочку поближче до мене, - Не соромся, пригощайся, в мене є ще.

- Дякую! - в захваті вигукнула я.

Ласощі просто танули у роті занурюючи мене у насолоду. Солодке - то моя слабкість!

- Скажи, Софіє, як тобі працюється на новому місці? - вкрадливо запитала Інна Сергіївна.

- Ви знаєте, - почала я, запивши цукерку кавою, - в мене з Денисом Олеговичем якось не дуже складаються робочі стосунки…

- Тобто?

- Мені здається, що я його дратую, а після того, що я зробила, він мене зненавидить.

- А що ти зробила?

І якось слово за слово, я їй все розповіла. Інна Петрівна посміхнулася і махнула рукою.

- Тю, не переймайся, розбереться! А захоче тебе звільнити - зателефонуй мені, зрозуміла?