Розділ 20

Я саме допивала каву, коли до приймальні зайшов разом з Аліночкою Тарновський. Вони мило про щось щебетали. Точніше щебетала секретарка, а генеральний у відповідь їй посміхався. Це добре, що у нього гарний настрій.

- Доброго ранку, - привітались вони майже одночасно.

- Доброго ранку, - відповіла і, не чекаючи більш слушної хвилини, додала:

- Денисе Олеговичу, мені потрібно з вами дещо обговорити.

- А ви часу дарма не втрачаєте, - зауважив генеральний, дивлячись на мене зверху вниз.

Він прочинив двері свого кабінету і запросив мене зайти, пропускаючи вперед.

Поки я озиралася по сторонах, відмічаючи стиль і вишуканість просторого офісу. Денис Олегович пройшов за свій стіл і включив комп'ютер.

- Ви так і будете стояти? Я ж не директор школи, а ви не учениця, що провинилася.

- Чому така асоціація? - відмерла я.

- Тому що ваш несмак просто вражає, вам ще окуляри з товстими лінзами і будете схожі на завучку моєї школи - маленьку жіночку невизначеного віку.

Я оглянула свій вільного крою сірий в дрібну полоску жакет і таку ж спідницю нижче колін, прості чорні туфлі з пряжками на низеньких підборах. "Несмак! Та я навмисне старалася так одягтися, щоб не привертати твоєї уваги, а вийшло навпаки!"

- Денисе Олеговичу, я так зрозуміла, мене на цю посаду обрали за мої розумові здібності. Дрес коду я не порушую, кросівки змінила, що вам ще потрібно? - обурено випалила я.

- Мені потрібно, щоб на вас приємно було дивитися, щоб не соромно було взяти з собою на зустріч. А зараз при погляді на вас у мене таке відчуття, що я з'їв цілий лимон.

- В приймальні є цукор, можете підсолодитися, принести? - підколола його, посміхаючись.

Денис Олегович якусь мить дивився на мене, потім зітхнув і запитав:

- Про що ви хотіли зі мною поговорити?

Я коротко пересказала розмову з Олексієм Ігоровичем, пропускаючи подробиці і помітила, як потемніли очі генерального.

- Знову лобіюєте інтереси мого програміста? Чарівна і приваблива,  завтра очікувати черговий букет чи може вже сьогодні?

Я не приховувала свого здивування. Це що таке тільки-но було?

- Денисе Олеговичу, мені не зрозумілі ваші емоції. В Олексія Ігоровича є тільки одна жінка, для якої він прихилить небо - це його мама! Особисто для мене він просто колега.

- Такі подробиці вже знаєте! - поглузував генеральний і більш серйозно запитав:

- Тобто квіти не від нього?

- Ні.

- А від кого?

- Запитайте у Аліночки. Ви ж самі припустили, що я не варта такого букету.

- Я не це мав на увазі, - буркнув Денис Олегович.

- Правда? А мені здалося ви дуже чітко висловилися на мою адресу! - почала закіпати я.

- А-а, зрозумів, вам шкода букету. Це і не дивно. Я вам подарую кращий, якщо ви найближчим часом втілите в життя свої новації.

Я вскинула гордо підборіддя і дивлячись Тарновському у вічі промовила:

- Мені достатньо моєї зарплатні згідно контракту і подачки мені не потрібні. І якщо для вас має цінність мій проект - просто підпишіть доручення на створення софту і все!

Денис Олегович глипнув на мене, посміхнувся кутиками губ і перевів погляд в монітор. Щось поклацав на клавіатурі, набрав декілька речень і з принтеру вискочив документ. Він взяв доручення, перечитав, підписав, поставив печатку і простягнув мені:

- Будь ласка!

Я взяла і переглянула зміст. А тим часом генеральний набрав комбінацію цифр на міні АТС.

- Ало, Андрій Петрович? Зайдіть до мене. В моєї асистентки є цікава пропозиція.

Поклав слухавку і звернувся вже до мене:

- Вирішив вам трохи допомогти, тож у вас декілька хвилин, щоб зібратися з думками. Кави хочете?

В горлі пересохло до спазму. От що за людина: з вогню та відразу в полум'я.

- Дякую, я б випила простої води.

- Будь ласка, кулер під вікном.

Я мовчки піднялася і попростувала в необхідному напрямку. Взяла стаканчик з водою і дивлячись у вікно пила маленькими ковтками. 

"На квіти не заслуговую, щоб подати мені води теж, та і взагалі у мене немає смаку, а головне все це бабій не соромиться говорити мені у вічі. От радіти чи плакати?"

Жіноча гордість волала і обурювалася, а розум наказував їй заткнутися і потерпіти.

Двері кабінету прочинилися. Спочатку зазирнув, а потім увійшов до приміщення жвавий, скуйовджений чоловік.

- Викликали?!

- Так, сідайте, - генеральний показав на крісло поруч з моїм.

Андрій Петрович виявився цікавим співбесідником. Він уважно вислухав, що я пропоную, дещо ми відкорегували і в цілому всі залишилися задоволеними.

Взявши доручення для Олексія Ігоровича, головний менеджер відділу розробки побіг ощасливлювати своїх підлеглих.

Я теж поквапилася покинути кабінет.

- Софіє Сергіївно, зачекайте! Я так розумію, ви тимчасово вільні, тож у мене до вас є завдання. Сподіваюся ви зможете його виконати.

Я знову сіла на своє місце в очікуванні.

Денис Олегович почав крутити в руках ручку, потім щось для себе вирішив і мовив:

- Я хочу порвати зі своєю дівчиною, наші стосунки дуже затягнулися, що не в моїх правилах. Ось вам картка, ось пароль.

Він написав чотири цифри на стікері передав мені і продовжив:

- Купіть їй щось на згадку з золотих прикрас на свій смак, - тут він скривився, мабуть згадав, що з цим у мене проблеми, - І відправте кур'єром за цією адресою.

Він забрав в мене стікер і на звороті дописав дані.

Я в шоці знову взяла папірець і карту. Було враження, що я порсаюся у чужій брудній білизні.

- А чому ви самі цього не зробите? - поцікавилася у генерального.

- Маю важливіші справи, а ще декілька днів терпіти її немає сил.

- Це якось не дуже гарно з вашого боку, по відношенню до дівчини. Вона ж може у вас закохана, а тут такий удар - зауважила я.

- Слухайте, - розсердився генеральний, - У вас якісь там ідеали і принципи в голові. Ви цілком можете собі їх дозволити, адже не маєте ніяких стосунків. Такі як ви - живуть мріями і фантазіями про принців і білих коней, коли інші насолоджуються повним життям. Катя знала про умови, на яких ми зустрічалися, тож будьте добрі, купіть їй якусь золоту цяцьку і квіти, щоб вона вже відсохла від мене. Все ясно?!