Розділ 19

Наступного дня я, продумавши за ніч стратегію, при всьому "параді" увійшла до офісу. Не те, щоб мій зовнішній вигляд відповідав побажанням генерального, врешті-решт я тут не для ескорту, але темна блузка і строгий костюм додавали мені впевненості. Я зробила з волосся мушлю, що трохи накинуло мені років для статусу.

Спочатку я думала сама піти у відділ розроблення програмного забезпечення, а потім уявила, що це виглядатиме не престижно. Я ж не студентка-практикантка — "стій там, йди сюди". Тож, відкривши книжечку зі списком внутрішніх номерів, з легкістю віднайшла Олексія Ігоровича. 

Набрала номер, через декілька гудків зняли слухавку.

— Слухаю, — буркнув чоловічий голос.

— Доброго ранку, мені потрібен Олексій Ігорович.

— Доброго, це я.

— Це Софія Сергіївна, мені потрібно з вами вирішити декілька питань, щодо роботи вашого відділу.

— А я тут до чого, зверніться до Петровича, він начальник — хай вирішує! — і поклав слухавку.

Я, кліпаючи очима, дивилася на міні АТС. От же ж, а я наївно припускала, що Олексій Ігорович, оцінивши мій душевний порив йому допомогти, буде більш привітним. Зітхнула і знову набрала його номер.

— Ви заважаєте мені працювати! — обурився на тому кінці проводу програміст.

— Олексію Ігоровичу, обирайте, будь ласка, інтонацію! Щодо вашого начальника, я з ним обов'язково зустрінуся, але тоді не дивуйтесь нововведенням. Що ж, раз конструктивної бесіди в нас не вийшло, то на все добре! 

Я порахувала до трьох перед тим як покласти слухавку, коли почула:

— Зачекайте! Які нововведення? — поспішно запитав Олексій Ігорович.

— Це не телефонна розмова, піднімайтесь до мене в кабінет і обговоримо.

—Я зараз буду! — вигукнув чоловік.

Поклала слухавку і задумалася. Я ледве добилася бажаного, але неприємний осад на душі залишився. І як я могла подумати, що квіти могли бути від цього упертюха! 

Програміст прибіг за п'ять хвилин. "От такої! І від роботи відірвався!" — подумки іронічно посміхнулась.

— Доброго ранку, ще раз! — привітався і твердою ходою пройшов до мого столу, плюхнувся в крісло навпроти і з очікуванням витріщився на мене. — Я вас уважно слухаю!

— Це добре, що уважно! Перейдемо до справи. Ми з Денисом Олеговичем порадилися і вирішили звільнити програмістів від обов'язків економічно обґрунтовувати свої пропозиції. Цим тепер буде займатися маркетинговий відділ.

Сказавши це, я сподівалася побачити радість на обличчі свого співбесідника.

— Що-о-о! — Олексій Ігорович обурено вишкірився. — Це чому так!

Від такого супротиву я розгубилася, але вигляду не подала.

— А що вас не влаштовує? — запитала жорстко, відкинувшись на спинку крісла.

— Все! Навіщо ламати те, що працює!? — вигукнув програміст, витріщивши очі.

Я склала руки в замок і сперлася на них підборіддям. Потрібно було якось донести істину до цього твердолобого.

— Скажіть, скільки часу ви витратили на підготовку своєї комерційної пропозиції? — вирішила зайти з іншого боку.

— Е-е-е-е, — розгубився Олексій Ігорович і почухав потилицю. — А яке це має значення? — Він невдоволено глипнув на мене.

— Раз запитую, значить має! — з натиском відповіла і нагородила його тяжким поглядом.

Моє терпіння тріщало по швах. Олексій Ігорович виявився людиною, від спілкування з якою втомлюєшся більше, чим від будь-якої фізичної праці. Абсолютно токсичний екземпляр.

— Мені допомогла зі звітом Оленка з маркетингового відділу, — промимрив програміст ніяковіючи. — Я у вашій цій економіці не бельмеса не розумію!

— Що і треба було довести! — задоволено вигукнула я, плеснувши в долоні. — Так чому ж ви пручаєтеся моїй пропозиції?!

— Бо немає гарантії, що мої напрацювання десь не застрягнуть на третьому поверсі серед тисячі папірців. Досить з мене вашої секретарки безтолкової! — зло вимовив Олексій Ігорович, схрестив руки на грудях і насупився, мов сич.

Я зробила декілька поміток в блокноті. 

— Цей проект курирувати буду я! В мій обов'язок входить налагодити роботу між відділами. Скажіть, а ви б не могли створити спеціальну програму — може у вигляді бази даних, щоб був доступ і у Дениса Олеговича.

— Які функції має виконувати програмний додаток? — нетерпляче перебив мене Олексій Ігорович.

— Ну, наприклад, є колонка проектів. За кліком можна було б обрати будь-який і ознайомитися. А в іншій колонці — прізвище спеціаліста з маркетингу, який займається обраним продуктом, і далі його звіт. Так можна легко відслідкувати всіх виконавців і подивитися на якій стадії знаходиться справа. Можливо варто прописати обмежений доступ, щоб не було витоку даних, ви краще на цьому знаєтесь.

— Софіє Сергіївно! — захоплено промовив програміст. — Ви геній! Звісно я можу створити таку програму. Це дійсно вирішить багато питань, коли все електронно.

Я з полегшенням зітхнула. 

— Ну що ж я рада, що ми порозумілися!

— Так, але ще треба з Петровичем все втрясти. Ви не проти, якщо я сам з ним перебалакаю.

Очі розробника заблищали. Це ж яка можливість вислужитися перед начальством! Але я трохи притишила його завзятість.

— Звісно, я не проти! Поговоріть, тільки в моїй присутності! Щоб не було зіпсованого телефону. Мені ще з маркетологами потрібно домовитися.

— Так-так, звичайно. А можна прохання?

— Яке?

— Мені б доручення від генерального отримати на розроблення софту. Це все ж таки буде плюсом до моєї зарплатні, — не зніяковіло промовив програміст.

Я з пильністю подивилася на чоловіка. "Так, цей не те що квіти не подарує, від нього на Восьме березня і шоколадки не діждешся!"

Олексій Олегович мою поведінку сприйняв по іншому і поспішливо додав:

— Ви нічого такого не подумайте, в мене просто мама хворіє, треба гроші на ліки, а ще я на машину збираю, щоб маму возити, а ще пралка зламалась, а мама не буде руками прати… і в нас з мамою старенький холодильник.