Розділ 18

Треба було бачити обличчя секретарки — на якусь мить мені стало її шкода. Та вона швидко опанувала себе. Спочатку зникла з букетом з мого поля зору, а потім увійшла до кабінету вже з кришталевою вазою. Набрала у вбиральні води й поставила всю цю красу мені на стіл. Я подякувала їй і крадькома поглянула на генерального. Він був дещо здивованим і заінтригованим одночасно.

Я вирішила завершити цю мізансцену, хутко вийшла з-за столу й попрямувала до кур'єра.

— Я Софія Іскрицька, де підписати?

— Ось тут, будь ласка!

Посильний простягнув мені планшетку з прикріпленим повідомленням. Отримавши підпис і попрощавшись, він швиденько покинув кабінет.

Я повернулася за свій стіл.

— «Найчарівнішій і найпривабливішій!» Хм, непогано. На попередньому робочому місці ви теж отримували такі подарунки? — запитав генеральний, скануючи мене поглядом.

— Ні, не отримувала. І взагалі не уявляю, хто б це міг мені надіслати, — швидко відповіла я, намагаючись розставити крапки над «і».

— Навіть так? Що ж, думаю, саме ваша посада додала вам «чарівності й привабливості» в очах деяких співробітників.

У мене було таке відчуття, ніби я отримала ляпас. Кров припливла до обличчя, у голові зашуміло, у вухах задзвеніло, а в легенях забракло повітря.

— Що ви хочете цим сказати? — прошелестіла одними губами я.

— Те, що до вас підлещуватимуться, обдаровуватимуть, щоб, можливо, вирішити якісь свої питання, адже ви моя асистентка. Саме тому я не схвалюю службових романів.

Генеральний відкинувся у кріслі, закинув ногу на ногу й зверхньо на мене поглянув.

«Хто б казав!» — ображено подумала я, згадуючи його інтрижку із секретаркою.

— Тобто ви вважаєте, що мені просто так не могли подарувати троянди? Без стороннього наміру? — обережно запитала я, намагаючись утримати контроль над власними емоціями.

— Ні. Не могли. Я радше повірив би, що цей букет для Аліни, ніж для вас, — байдуже зазначив Тарновський, не підозрюючи, яку бурю викликали в мені його припущення.

Чоловік ковзнув по мені оцінювальним поглядом. Розглядав наче кобилу на виставці — хіба що зуби не перевірив! Що там Інна Петрівна радила? «Не закохайся!» Та нізащо!

Мабуть, усі ці емоції були написані на моєму обличчі, тому генеральний вирішив мене добити:

— Будь ласка, не сприймайте нічого на свій рахунок. Ви цілком звичайна, мила дівчина, і, можливо, знайдеться той, кому ви по-справжньому сподобаєтеся. Але я не хочу, щоб ви потрапили в пастку офісних бабіїв і нафантазували собі казна-що.

Я вже мало не плакала. А потім увімкнулася захисна реакція, і мені стало смішно. «Теж мені, захисник знайшовся!» Відсміявшись, я вийшла з-за столу, узяла вазу з букетом і понесла секретарці:

— Аліно, ми з Денисом Олеговичем вирішили, що сталося прикре непорозуміння. Ці квіти призначалися вам.

І вручила їй у руки горе-подарунок. Повернувшись до кабінету із бажанням «убивати», я звернулася до генерального:

— У вас є якісь розпорядження? Чим я можу бути вам корисною?

— Є, — промовив начальник, скануючи мене з голови до ніг. — Ви не могли б змінити стиль одягу? Я якось не звик бачити своїх співробітниць у кросівках. І ось ця ваша зачіска сільської бібліотекарки… ну нікуди не годиться.

— Зрозуміло, я подумаю над цим. Щось ще? — сталевим голосом запитала я, збавляючи градус внутрішнього чайника, який вже не просто кипів, а зривав бульками кришку.

— Так! Ваша ідея додати маркетологам роботи мені сподобалася. У ваші обов'язки тепер входить усе це організувати. Через тиждень чекаю на звіт.

На цих словах він підвівся й з іронічною усмішкою, з грацією хижака покинув мій кабінет.

«Тихо, Софіє, тихо, не розкисай! Усе нормально! Треба радіти, що не припала до душі цьому бабію! Ти з усім справишся, хоч у це генеральний і не вірить!» — заспокоювала я себе. І головою наче все розуміла, але в серці палало полум'я обурення.

Пискнуло сповіщення. А от і винуватець з'явився. Відкрила:

— Як букет, красуне? Сподіваюся, сподобався?

Спочатку я хотіла послати цього шанувальника куди подалі, а потім передумала. Букет і справді мені сподобався. Шкода, що під впливом емоцій я його віддала. Це був мій улюблений колір троянд — і звідки тільки дізнався?

— Так, квіти неперевершені! Дякую. Сподіваюся, в обмін на букет ви не очікуєте, що я попрошу у генерального директора для вас якісь преференції? — не втрималася я від шпильки.

У відповідь я отримала смайлики, що регочуть.

— Ні, мені нічого від тебе не потрібно. Просто інколи буває нудно. Хотів підтримати тебе на новому місці.

— Дякую, мені потрібно працювати, — відписала й вийшла з чату.

Попереду на мене чекали баталії з маркетологами, але спочатку треба поговорити з програмістами. Фактично моя пропозиція полегшить їм життя, та й добрими намірами вимощена дорога до пекла.