Розділ 17

Ранок понеділка в офісі почався як завжди. Я першою прийшла на роботу, роздрукувала звіт, який доробила за вихідні і не знала чим зайнятися. 

Таке зі мною було вперше. Пискнуло сповіщення в корпоративному чаті. Поглянула: від Лорда тіней, відкрила:

- Доброго ранку, як настрій? - писав він.

Я посміхнулася: "Ну що за аватар? До чого така таємничість!" Ризикнувши, написала:

- Доброго ранку, Сергію, настрій робочий.

Декілька хвилин тиші. "Невже вгадала?"

Знову сповіщення:

- Ти хочеш так мене називати? Можу бути і Сергієм:))).

"Ну і що на це відповісти?"

- А це не ви? Тоді хто?

- Твій таємний шанувальник! Подобаються троянди?

"Нахаба Сергій, стовідсотково!" 

- Ні, не подобаються! - покривила душею я. 

- Пізно, принцесо, я вже замовив:))! Сподіваюся, що ти не викинеш їх на смітник, квіти ні в чому невинні:)).

Від такого натиску я зніяковіла. От що цьому лорду потрібно? Вирішила не відповідати. Врешті-решт не я шукала з ним розмови.

Крізь прочинені двері свого кабінету я почула, як хтось увійшов до приймальні. "Цікаво - Аліночка чи генеральний власною персоною?"

Я поспіхом відкрила робочу програму і зосередилася на екрані монітору, вдаючи зацікавленість тим, що на ньому зображено. 

- Доброго ранку, - почула низький оксамитовий голос, - Я так розумію, ви і є моя асистентка?

"Генеральний! Ой! Як же себе вести? Встати, підійти, подати руку?" Натомість я не могла відірвати себе від стільця. Повернула голову в бік директора і вклякла. Я, мабуть, вчора передумала про Іва, що він мені тепер ввижається. Прокліпашись, зрозуміла, що Денис Олегович - це не мій бувший. Так, певна схожість була. Це очі - сині-сині і волосся чорняве. Але якщо обличчя Іва було приторно гарненьким, то у генерального воно було мужнім: чітко окреслені вилиці, вольове підборіддя, високий лоб, прямий ніс, густі рівні брови і в міру пухкі губи. Я непомірно довго його роздивлялася, тому спохватилася і промовила скоромовкою:

- Доброго дня, так це я! 

- Ну, нарешті! Ви ж наче не були німою, коли мені телефонували! - широко посміхнувся генеральний.

Окинувши оком мій стіл, він побачив звіт, що я підготувала. Чоловік сів у вільне крісло, взяв документ і почав його вивчати, забувши на якусь мить про мене.

Я сиділа, мов натягнута струна і боялася поворохнутися.

- Доброго ранечку! - улесливо проспівав Алінчин голос з дверей кабінету.

- Денису Олеговичу, ви повернулися! - з дитячим захватом вигукнула вона.

Генеральний неквапливо відірвався від звіту і промовив:

- Доброго ранку, Аліно, зробіть мені кави і принесіть сюди, а ви Софіє Сергіївно, що будете пити?!

- Я? - розгублено, - Дякую, я поки що не хочу.

- Що ж, перейдемо тоді до справ! Я вивчив пропозицію Олексія Ігоровича і маю відзначити, що ваша інтуіція вас не підвела. Це дійсно комерційно привабливий проект.

І він знову посміхнувся. Тепер зрозуміло, чому колеги так фанатіли від нього. Генеральний допитливо подивився мені увічі і продовжив:

- Що ви мали на увазі, коли говорили про вивчення ринку і прорахунку ризиків розробниками? - з зацікавленістю запитав Денис Олегович.

"Ось воно! Саме час гарно себе зарекомендувати." Я швидко зібралася з думками і відповіла:

- Справа в тому, що всі ці економічні питання займають чимало часу у ваших провідних програмістів. І на мою думку, краще б було, щоб ці обов'язки виконував віддліл маркетингу. Вони зроблять цю роботу швидше і якісніше. Крім того, було б добре працювати на випередження, тобото ретельно стежити за попитом на інформаційному ринку, розробити комерційні пропозиції і потім віддавати їх в розробку програмістам.

- Хм, а якже творчий підхід і створення інноваційних продуктів? - запитав генеральний.

- Одне іншому не заважає! Так можна охопити більший сегмент ринку. Адже нове - не завжди потрібне, а потрібне - не завжди нове, але може бути покращенним.

Денис Олегович задумливо відкинувся на спинку стільця. До кабінету з сяючою посмішкою вплила Аліночка. Її вбрання мало лише тонкий натяк на сукню. Глибокий виріз в районі грудей не залишав ні найменшого місця уяві.

Секретарка підійшла до мого столу і, звабливо нагнувшись, поставила каву перед Денисом Олеговичем.

- Ось, будь ласка, смачного! - промуркотіла вона, затримавши на мить вміст свого декольте перед очима генерального.

Той байдуже ковзнув поглядом по її принадам і коротко мовив:

- Дякую, можете йти.

Аліночка невдоволено піджала губи і пішла до свого столу, залишивши двері мого кабінету відчиненими. Ми повернулися до нашої розмови про оптимізацію роботи компанії.

- Ви знаєте, Софіє Олегівно, коли мені порадили найняти асистента, я і не думав, наскільки це виявиться вдалою ідеєю! Я і не знав, що в моїй компанії працює такий діамант! - в захваті промовив генеральний.

Я зашарілася. Ця похвала була приємною і водночас бентежною. І поки я підбирала слова відповіді, до приймальні зайшов кур'єр, чим привернув нашу увагу. Точніше привернув увагу здоровецький букет кремових троянд, який майже приховував посильного.

- О, яка краса, це мені, мені! - вигукнула в захваті Аліночка.

Вона підбігла до кур'єра, вихватила квіти, і знайшовши серед ніжних бутонів листівку прочитала вголос:

- Самій чарівній і привабливій співробітниці IT Global! О, як мило! - майже не скакала від радості Аліночка.

- Кхм, - прочистив горло кур'єр, - Якщо ви Софія Іскрицька, то підпишіть мені, будь ласка, повідомлення про вручення.

***

Ой, який конфуз! Ви теж так вважаєте?

Але в цьому вся Аліночка.

Якщо подобається книжка підтримайте мене, будь ласка, вподобайкою чи коментарем. Дякую.