Розділ 16

Вихідні пролетіли мов одна мить. У суботу з Матвійчиком з'їздили в зоопарк, потім — в аквапарк. А в неділю — у цирк. Мабуть, я підсвідомо хотіла компенсувати майбутній ненормований графік, який крастиме ті години, які я завжди проводила з сином.

Матвійко ріс на диво спокійним хлопчиком. Він не репетував без причини, не вивертав речі із шафок, не пробував на зуб усе, що можна запхати до рота. У супермаркеті я садовила дитину у візок, і ми спокійно закуповували продукти. Синочок із захопленням роздивлявся все довкола й коментував кожну покупку. Особливо його цікавило, навіщо я це все беру з полиць. Він зиркав на мене своїми допитливими оченятами й всміхався. У ці моменти він був чимось схожий на Іва: такий же синьоокий і чорнявий.

Інколи я думала: а якби я не втекла й вийшла заміж, чи могла б видати свою дитину за сина Іва, підкупивши лікарку? Ні, не змогла б. Життя дається один раз — і не для того, щоб марнувати його в брехні.

Перші дні в Києві я ще намагалася відшукати той будинок, звідки так поспішно втекла. І начебто знайшла схожий, який стояв в ансамблі йому подібних, але не пам'ятала ні поверху, ні квартири. Приходила декілька разів у різну пору дня, крутилася у дворі, але так ніхто мене й не гукнув, чи хоча б не зупинив погляд.

На жаль, назви клубу, де я познайомилася з батьком Матвійчика, я не пам'ятала, а телефонувати подругам не наважувалася, щоб часом до мого тата не дійшла інформація, що я в Україні.

Уклавши дитину спати, я ще деякий час сиділа на кухні за чашкою чаю й розмірковувала про те, як відбудеться моя перша зустріч із генеральним. Не те щоб я його жодного разу не бачила, але це було поспіхом, здалеку й мимохідь. На корпоративи я не ходила через сина: він звик, що я його завжди сама вкладаю в ліжечко й розповідаю на ніч казку чи співаю колискову.

Ще до народження дитини, коли я тільки-но переїхала у власну квартиру, майже нічого не вміла робити по господарству. Мене цьому не навчали, та й сама я не прагнула здобути певні навички.

У перший місяць мого самостійного життя рятували відділ готової їжі в супермаркеті, хімчистка та клінінг. Підрахувавши витрати, я зрозуміла, що таке життя мені не по кишені, тож довелося засукувати рукава й узятися до роботи. Мені це так сподобалося, що через два роки такого життя я вже могла вважати себе вправною господинею.

Оглянувши свою затишну квартирку, я мимоволі відчула смуток. Незабаром ми звідси переїдемо.