Розділ 12

Я прийшла на роботу на пів години раніше, ніж потрібно. У приймальні тиша приємно огортала й дарувала відчуття спокою. Відчинила кабінет, повісила плащ у гардеробній. Поглянула на себе в дзеркало. Мій новий образ мені сподобався: замість гульки я заплела колосок, одягла синій брючний костюм, а кросівки замінили чорні черевички на низькому ходу. Заварила ароматної кави й умостилася на свій диван. «Зараз налаштуюся на робочий лад — і все буде добре».

Насолодитися тишею не вийшло. Зробила лише кілька ковтків, як простір прорізала гучна мелодія виклику на моєму смартфоні. Поглянула — Інна Петрівна. Узяла слухавку:

— Доброго ранку!

— Доброго ранку, Софіє! Ти часом не на роботі?

— Так, я вже прийшла.

— Як добре! Хто рано встає, тому Бог подає! Я вчора домовилася із системним адміністратором, щоб він тобі якомога раніше встановив техніку, тож Сергій має скоро бути.

— Дякую, Інно Петрівно, за турботу. Чекатиму з нетерпінням.

— Нема за що! Мені телефонував Денис Олегович, просив на понеділок повну аналітику за попередній квартал. Зведеш дані по роботі всіх відділів і надаси генеральному.

— Усе зроблю якнайкраще! — запевнила я колишню начальницю.

— Я в тобі й не сумнівалася, усе — працюй!

І вона відключилася, а я якось незграбно поклала телефон, що він зачепив стаканчик з кавою, і недопитий напій пролився на стіл та світлу підлогу.

— От дідько! Це ж треба! — спересердя вигукнула я.

Згадала, що вчора у вбиральні бачила невеличку ганчірку в шафці над умивальником. Узяла, намочила її й почала прибирати. За цим заняттям мене й застали системний адміністратор та його помічники. Чоловіки були мені не знайомі — так вийшло, що я з ними раніше не перетиналася.

Вони мов вихор влетіли в мій кабінет із коробками та кейсами з інструментами.

Кинули швидке «здрастє» і, не чекаючи відповіді, почали все розпаковувати. Я мовчки знову присіла на диван.

— Так, Дімоне, давай системник сюди. Монітор на стіл! Міхо, свердли отвори в столі. Роби так, щоб кишки дротів не стирчали!

— Ой, Серього, не керуй, і без тебе знаємо, що робити, — з усмішкою проказав той, що Дімон.

Робота закипіла. Через хвилин двадцять помічники пішли, забравши інструменти та порожню упаковку.

Сергій залишився. Це був високий молодий брюнет приємної зовнішності. Біла футболка підкреслювала засмаглу шкіру й накачаний у спортзалі торс, а чорні джинси гарно сиділи на струнких ногах.

Сергій налаштував мініАТС, потім почав встановлювати програми на комп'ютер. У якусь мить він відволікся, розкинувся в моєму кріслі й подивився в мій бік.

— Мала, ти б не сиділа без діла! Треба сміття прибрати — те, що хлопці насвердлили. Я розумію, що сексуально виглядаю і ти залипла на мені, але роботу ніхто не скасовував!

Я від такого нахабства навіть не знала, що й сказати. Він за кого мене прийняв? Таке відчуття, наче повітря вибило з легень.

Опанувавши себе, я вже спокійно запитала:

— Тобто ви наказуєте мені зараз попідмітати?

— Ну так! Чи тобі ще потрібно туалети помити?

Видно, це було риторичне питання, бо чоловік знову почав щось переглядати на моніторі.

Я взяла смартфон і зробила вигляд, що в ньому щось читаю. Насправді нахилила голову, щоб приховати почервоніле обличчя: у мене таке буває, коли сильно обурююся. Чоловік знову подав голос:

— Гей, мала, а зроби-но мені каву! Подвійний еспресо без цукру! Усе одно сидиш без діла. Скоро прийде власниця кабінету, а я ще не закінчив!

І знову зосередився на роботі.

— Хай вам секретарка зробить! Це її обов'язок розносити каву! — процідила я крізь зуби, встаючи з дивана з міцно стиснутими в кулаки руками.

Наші погляди зустрілися. Не знаю, що він там прочитав на моєму обличчі, але глузливо запитав:

— Ти що, образилася? — і гучно розсміявся. — Гей, манюню, ну тільки не плач!

— Я не плачу! — стримуючи емоції, відповіла я.

Сергій вийшов із-за столу й підійшов до мене майже впритул. Я відчула приємний аромат його брендових парфумів.

— А ти гарненька! Ходімо зі мною після роботи в кафе, я пригощу тебе джелато.

Мабуть, він вважав себе супермачо й був упевнений, що я розіллюся калюжкою біля його ніг і з радістю прийму запрошення. Натомість я лиш гірко всміхнулася кутиками губ.

— Запросіть Аліночку, здається, я не вашого поля ягода.

— Пф! Мала, ти що?! На таких, як секретарка генерального, навіть моєї пристойної зарплатні не вистачить!

«Ну от як так можна? Скільки разів за сьогодні він мене вже образив? Хам і нахаба, козел!» — лаяла я Сергія подумки.

— А на мене, виходить, зарплатні вистачить? — запитала й пильно подивилася чоловікові у вічі, вигнувши брову.

— Ну звісно! Ще й залишиться! По тобі ж видно, що ти дівчина проста, без викрутасів! — Він торкнувся моєї щоки й підборіддя, не підозрюючи, що я вже хочу його вбити чи хоча б прибити, щоб пика не була така самозакохана.

— Проста, значить? А ви вже закінчили налаштування?

Сергій підійшов до столу й зазирав у монітор. Я пішла за ним. Адмін клацнув пару разів мишкою й з білозубою усмішкою звернувся до мене:

— Так, усе супер! То що, коли по тебе зайти?

Я протиснулася між ним і столом, сіла в крісло й зняла слухавку мініАТС. Набрала номер менеджера з персоналу. На тому кінці відповіли. Я подивилася на Сергія, смакуючи кожну його майбутню емоцію:

— Доброго ранку, це Софія Сергіївна Іскрицька, асистентка Дениса Олеговича. Будь ласка, організуйте прибирання в моєму кабінеті після встановлення офісної техніки.

Мені пообіцяли якомога швидше знайти й прислати прибиральницю. Я поклала слухавку й звернулася до Сергія:

— Дякую вам за роботу, сподіваюся, що зробили все якісно! А тепер прошу залишити мій кабінет. Ви й так мене затримали.

Я відвернулася, зловтішаючись, і старанно робила вигляд, що зайнята, відкриваючи бухгалтерську програму.