Розділ 10

Інна Петрівна відчинила кабінет, і я увійшла за нею слідом. Порівняно з моїм колишнім робочим місцем це були просто хороми.

Кабінет приблизно двадцять квадратних метрів. Синьо-сірі стіни, підлога — ламінат «дуб сантана», натяжна фігурна біла стеля. Біля однієї з бічних стін стояв великий сірий стіл зі зручним кріслом із білої шкіри. Високі стелажі з сірого, білого та синього ДСП розмістилися поруч із робочим місцем. Легкі світлі гардини захищали від весняного сонця, що прокрадалося у вікна. Між якими розміщувався білий шкіряний диван із журнальним столиком. У стіні навпроти столу були ще двоє дверей, які розділяла довга тумба. Я легенько їх прочинила й не повірила своїм очам — там були гардеробна та вбиральня. Усе сяяло чистотою.

Я була в захваті! У мене є власна територія, яку не треба ні з ким ділити! Це неперевершено! Це просто фантастика!

— Ось твій кабінет. Достатньо затишний. Освоюйся. Завтра, як ти чула, сюди доставлять і підключать до внутрішньої мережі комп'ютер, БФП та мініАТС.

Інна Петрівна підійшла до мене, обійняла, мов рідну, і додала:

— Ти розумна дівчинка й маєш усі навички для цієї посади. Бракує тільки одного — характеру, але це все прийде з досвідом. Не дозволяй нікому себе ображати й користуватися тобою. Учися показувати зуби! Зрозуміла?

— Так, — прошелестіла я.

— Голосніше!

— Так! — сказала я вже впевненіше.

— Уже краще. А тепер щодо роботи. Ти, як я й казала, співпрацюватимеш із моїм відділом. Звіти готуватимеш на запит Дениса Олеговича, а також загальні по проєктах. Зараз скину тобі на ноутбук, переглянеш зразки. Твій робочий день починається на годину раніше, ніж в Аліни. Ключі від приймальні завтра одразу візьмеш в охоронця. Це для того, щоб ти не бігала туди-сюди. Усе, я пішла.

Інна Петрівна розпрощалася й вийшла.

Я дістала з коробки свої скромні пожитки. Поставила горщик з орхідеєю на стіл. Квітка ідеально вписалася в інтер'єр кабінету. «Потрібно ще докупити вазонів», — подумала я. Розклала канцелярію в шухляди. У тумбочку заховала чашку з ложкою та чай у пакетиках.

Хотілося б мати ще власний чайник і бутель з водою. Цікаво, чи можу я таке собі дозволити коштом фірми? Я дістала ноутбук, відкрила віртуальну АТС і зв'язалася з офіс-менеджеркою Світланою.

Мені відповіли. Набравши в груди повітря, а заодно й сміливості, я промовила:

— Добрий день, вас турбує Софія Сергіївна Іскрицька. Відсьогодні я нова асистентка Дениса Олеговича. Мій кабінет — номер шістсот п'ять. Зайдіть до мене, будь ласка, складемо список необхідних мені речей.

Світлана чемно відповіла, що зараз прийде. Це було таке приємне відчуття! Коли в моїх батьків працювали прибиральниця, кухарка, садівник, охоронець, які виконували будь-яке прохання, я це все сприймала як щось належне. Так само як і тоді, коли приходила до батька на роботу: усі намагалися мені догодити.

Тепер, попрацювавши простою аудиторкою в звичайному офісі на декілька співробітників, я відчула цей контраст.

Чайник і кулер з водою Світлана організувала протягом години. Кур'єр розмістив усе на тумбі. Я сполоснула й прокип'ятила новенький чайник і нарешті заварила свій перший чай з імбиром у новісінькому кабінеті. Вмостилася в розкішне крісло й із блаженною усмішкою насолоджувалася тишею та спокоєм.

Тепер я зможу чаювати в обідню перерву й не тільки. Мені більше не потрібно бути випадковою слухачкою пліток про нашого бабія чи про всі сімейні справи моїх співробітниць.

Зізнаюся, мене вважали занудою, тому давно перестали залучати до своїх розмов, а інколи взагалі забували, що я сиджу в кабінеті.

Дістала до чаю цукерки та тістечко. Ковзнула поглядом по ще порожніх стелажах і зраділа, що мені не доведеться більше шукати папки та документи, які раніше акуратно склала.

Ще раз пройшлася кабінетом, виглянула у вікно, звідки було видно парк, у якому я ще вчора пила каву й скиглила на життя.

Тепер я вже не хвилювалася про те, чи вдасться спрацюватися з генеральним і чи впораюся зі своїми обов'язками. Я налаштувалася будь-що втриматися на цій посаді.