Розділ 8.2

Я викинула пустий стаканчик в урну для сміття та попрямувала в офісний центр, де моя компанія орендує чотири поверхи від третього до шостого. До ліфтів набігло багато народу, тож я вирішила піднятися сходами. Дорогою я продовжила копирсалася в своїх думках та відчуттях.  Дещо мені не давало спокою. "Ну навіщо Тарновському асистент, коли в нього є секретарка Аліночка, он яка: і фігурна, і струнка, і очі з віями, як у корови. А губи і пазурі, аж страшно повз пройти, або роздере, або посміхнеться так, що серце застигне. Ну справжня красуня...  Не надто розумна, правда, зате гарна... Хоча, чому я прискіпуюся, ще чотири роки тому у мене була схожа зовнішність, єдине що губи і форми в мене були натуральні. І не дарма кажуть, що краса - поняття суб'єктивне.

Точно! Ось і відповідь на питання. У Дениса Олеговича вже є красива секретарка, тепер йому потрібна ще розумна асистентка. Мною ліквідують дефіцит мізків у Аліночки. Відчуває моє серце, що останній моє призначення зовсім не сподобається.

Хоча, навряд чи суперблондинка Аліночка всерйоз сприйматиме мене як суперницю. Якщо вірити місцевим пліткаркам, то саме такі жінки, як вона, подобаються Тарновському. Ось воно щастя бути малою і непомітною. При зрості в сто шістдесят три сантиметри, я важу всього п'ятдесят кілограмів. Звісно я маю якісь там форми згідно моєї статури, але куди мені з моїм майже другим розміром тягатись з Алінчиним четвертим? 

Тож у всьому треба шукати позитив. Мій в тому, що зі своїм не трендовими віями, нігтями, губами і каштановим волоссям я залишуся осторонь від залицянь начальника, а от зарплату отримуватиму шикарну. За цілий день я вперше собі посміхнулася. Геть всі сумніви та страхи! Асистентка, так асистентка, все ж цікавіше, чим частинка офісного планктону.

Повернувшись в офіс, я намагалася працювати та результат був нульовим, адже думала весь час про свою нову посаду. Я навіть не помітила, як робочий день добігає кінця. Зрозуміла, що пора додому, тільки коли подзвонила Марія Павлівна і продиктувала список необхідних покупок. 

Матвійко захворів і не пішов у дитячий садочок, тож я знову попросила стару знайому мене виручити.

Вже пізно ввечері, коли Матвійчик заснув, я дістала з шафи свої брендові речі, намагаючись підібрати вбрання на ранок. На якусь мить я відчула себе багатою донечкою та спадкоємицею харчової корпорації.

***

Привіт, мої накраші читачі, якщо вам подобається регулярне оновлення книги, підтримайте нас з музом вподобайкою, коментарем, підпискою, щоб трішки підняти цю історію в рейтингу і її могли побачити інші читачі. Завчасно Вам дякую!