Розділ 8

Наступного дня я сиділа на лавці в невеличкому скверику, що розташований поряд із моєю роботою, і допивала обідню каву. Я б могла просто спостерігати за випадковими перехожими, кольоровим ланцюгом з автівок, тріо сизих голубів, що діловито прогулювалися мощеною доріжкою, чи подивитися на небо й визначити його колір… Та було не до того, бо я страждала! Зранку Інна Петрівна вже ощасливила мене радісною звісткою: мою кандидатуру офіційно затвердили на посаду «асистент керівника компанії IT Global».

Ну за що мені таке покарання і чому саме я? Я впевнена, що кожна друга з моїх колег мріяла б про таку роботу, а дісталася вона мені. А в мене немає жодного бажання догоджати бабію! Так, це я про мого генерального директора Дениса Тарновського.

Щодня наш дружний серпентарій з фінансового відділу своїми зміїними язичками полоще чергову плітку про нашого боса — на їхню думку, неперевершеного красеня та майже бога ІТ.

Хтось просто зловтішається, хтось влаштовує парі, скільки протримається чергова пасія, а хтось мрійливо закочує оченята, уявляючи себе на місці тих нещасних, які ще не знають, що вони тимчасові. Тож у тому, що Тарновський — бабій, я переконувалася регулярно! І звідки дівчата тільки брали ці «свіженькі» новини про його особисте життя? Поінформованість просто вражала.

Я ще трохи посиділа на лавці, роздивляючись носки своїх зручних кросівок. Ех, завтра доведеться розпрощатися з моїми біленькими найками.

Звісно, я б могла відмовитися та почати шукати іншу роботу. Київ — місто велике, у мене червоний диплом і вже три роки бездоганного стажу, але… я підписала заяву на переведення. Так, не хотіла, не хотіла — і зробила це.

Гроші! Уся справа в них. Заробітна плата асистентки керівника втричі перевищувала мою, як рядової аудиторки компанії. І це тільки на випробувальний термін.

Чотири роки тому за свої заощадження я купила двокімнатну хрущівку в Голосіївському районі, трохи вживану автівку середнього класу, частину вклала в цінні папери, а решту залишила на прожиток, пологи та перебування в декреті.

Гроші стрімко танули, якби я не намагалася економити. Тож, коли Матвійчику виповнилося пів року, я замислилася про роботу. До речі, диплом з нашого університету я теж переробила на нове ім'я, а от із європейським вирішила не морочитися та ніде його не вказувати. Відіслала резюме в декілька компаній, але ніхто мною не зацікавився.

Одного дня, гуляючи з дитиною парком, я зустріла Марію Павлівну. Ми розговорилися і — хто б міг подумати! — саме вона допомогла мені влаштуватися в IT Global. Її подружка, Царство Їй Небесне, працювала в цій компанії начальницею у відділі кадрів. Я досі пам'ятаю, як Марія Павлівна давала мені настанови перед співбесідою:

— Навіть не думай зізнатися, що ти мати-одиначка. Ти бездітна і незаміжня. Як питатимуть, чому не маєш стажу, скажеш, що ще вчилася на курсах англійської мови тривалий час, і продемонструєш їм свій рівень. А про своє особисте життя взагалі мінімум тексту.

Я дослухалася порад, і мене взяли. Спочатку на пів ставки, а через три місяці — на повний оклад. Марія Павлівна виручила мене ще раз, коли погодилася глядіти Матвійчика. Звісно, не безкоштовно, але врази дешевше, ніж якби я винаймала няню через агентство.

З тенет пам'яті виринув спогад про моє проживання в орендованій квартирі. Я у своїх розхристаних сумках та чемоданах перебираю речі, намагаючись розібратися, де, куди і що поклала. Те, що запланувала носити, кидала на старе продавлене крісло. Аж раптом за спиною почула єхидне запитання:

— Так ти що, від папіка пішла?

Я налякано підстрибнула, повернулася, а там Марія Павлівна вивчає бирки на моїх сукнях. У мене очі на лоб полізли. Думаю: «Господи, звідки вона здогадалася, що я втекла від батька?» Але власниця квартири розцінила мій вираз обличчя по-своєму і продовжила:

— Оце такі, як ти, — красиві, молоді — злітаються в столицю, мов метелики на вогонь, у надії підчепити успішного та багатого. А вдається це одиницям, і то тієї «любові» вистачає на пару таких сумок з Армані, Прадами та Гуччі. А потім у папіка знаходить інша любка. І що? Тепер підбираєш амуніцію для нового полювання?

Я навіть тоді не знала, чи ображатися, чи сміятися, чи плакати. Мене мов заціпило. Але добре хоч зрозуміла, про якого папіка мова. Згодом я розповіла їй версію, яку потім використала на прийомі в гінеколога в жіночій консультації: «Я була заручена з багатим чоловіком, мій наречений загинув у автотрощі за два тижні до весілля. Потім я дізналася, що вагітна. Щоб змінити обстановку, переїхала в Київ». І показала фотки на смартфоні, де я позую у французькій весільній сукні і де сиджу з Івом у ресторані. Може, вона мені й не повірила, але в неї не було вибору. Що б там не сталося, але коли я переїжджала від неї у власну квартиру, наші стосунки були досить теплими.

Я викинула порожній стаканчик в урну для сміття та попрямувала в офісний центр, де моя компанія орендує чотири поверхи — від третього до шостого. До ліфтів набігло багато народу, тож я вирішила піднятися сходами. Дорогою я продовжила копирсатися у своїх думках та відчуттях. Дещо мені не давало спокою: «Ну навіщо Тарновському асистент, коли в нього є секретарка Аліночка? Он яка: і фігурна, і струнка, і очі з віями, як у корови. А губи й пазурі — аж страшно повз пройти: або роздере, або всміхнеться так, що серце застигне. Ну справжня красуня... Не надто розумна, правда, зате гарна... Втім, чому я прискіпуюся? Ще чотири роки тому у мене була схожа зовнішність, єдине що — губи й форми в мене були натуральні. І не дарма кажуть, що краса — поняття суб'єктивне».

Точно! Ось і відповідь на питання. У Дениса Олеговича вже є приваблива секретарка, тепер йому потрібна ще й розумна асистентка. Мною ліквідують дефіцит мізків у Аліночки. Відчуває моє серце, що останній моє призначення зовсім не сподобається.

Хоча навряд чи суперблондинка Аліночка всерйоз сприйматиме мене як суперницю. Якщо вірити місцевим пліткаркам, то саме такі жінки, як вона, подобаються Тарновському. Ось воно, щастя — бути малою та непомітною. При зрості сто шістдесят три сантиметри я важу всього п'ятдесят кілограмів. Звісно, я маю якісь там форми відповідно до моєї статури, але куди мені з моїм майже другим розміром тягатися з Алінчиним четвертим?