Розділ 7.2

— Софіє, мене на днях викликав Тарновський і попросив порадити йому співробітницю з нашого відділу в асистентки. Я подумала і порекомендувала тебе.

Начальниця зробила паузу і надто уважно подивилася на мене, ніби вивчаючи мою реакцію. Я шоковано мовчала, тож вона продовжила:

— На мій погляд, ти ідеально підходиш на цю посаду: відповідальна, уважна, дисциплінована, гарно розбираєшся в різних економічних аспектах. Денис Олегович хоче, щоб поряд з ним був спеціаліст, що мислить по-іншому і може дати оцінку фінансовому стану партнерів, спрогнозувати прибутковість майбутніх проектів, визначити можливі ризики і таке інше. Ще він просив людину, що вміє тримати рота на замку, оскільки ви будете багато часу проводити разом і так чи інакше ти будеш в курсі його особистого життя.

— Інно Петрівно, під вашим керівництвом майже тридцять співробітників, може хтось знайдеться кращий на цю посаду? Ви тільки скажіть, одразу вишикується черга з бажаючих стати помічницею генерального. Та вони ж битися будуть за це крісло! А я особисто не прагну такої кар'єри, може хтось інший дійсно бажає…

— У тому, що бажаючих буде багато, я не сумніваюся! — перебила мою полум'яну промову Інна Петрівна, — Але у мене немає часу проводити тут кастинг та і Денису Олеговичу не потрібна в асистентки ще одна курка чи закохана дурепа. Він хоче бачити біля себе адекватну і розумну колегу, що не зиркатиме на нього закоханими очиськами, а буде чітко виконувати поставлені перед нею завдання. А ще, вона має усвідомлювати, що він з нею не одружуватися збирається, а лише працювати!

— Інно Петрівно, а я взагалі можу відмовитися? — запитала з надією в голосі.

— Чесно, я думала ти зрадієш, а тут такі питання! — похмуро зазначила фінансова директорка, склавши на грудях руки.

— Не ображайтесь! Мені подобається робота аудиторки і я не бачу себе на іншій посаді, — невпевнено промимрила я.

Я вже встала, щоб піти, але Інна Петрівна мене зупинила.

— Зачекай, не поспішай! Ти так само робитимеш різні звіти і займатися аналітикою, але за дуже гарну зарплатню.

Вона пограла бровами і назвала суму від якої було неможливо відмовитися. Правда, додала, що прийдеться виконувати низку доручень не лише по роботі, а й особистого характеру.

— Хоча зізнаюся, — продовжувала Інна Петрівна. — Мені дуже не хочеться втрачати таку відповідальну співробітницю як ти, але  що поробиш, — директорка театрально зітхнула. —Інтереси компанії понад усе! Софіє, як ти вже зрозуміла питання з твоїм підвищенням вирішено. Звісно, якщо не впораєшся зі своїми новими обов'язками, тобі знайдуть заміну, а ти завжди можеш повернутися до мене. І ще, дитинко, я тебе порадила Денису Олеговичу тому, що ти заслуговуєш на цю посаду як ніхто інший. Головне не закохайся в нього, бережи комерційну таємницю, будь уважною та вірною!

"Як німецька вівчарка!" — захотілося добавити мені, а ще скласти лапки і подати голос. Натомість я вдавано щиро подякувала за надану можливість і покинула кабінет.