Розділ 7

 МИНУЛО ЧОТИРИ РОКИ

Я сиділа за ноутбуком і відправляла на друк готовий звіт. Плечі і спина нили від тривалого сидіння за монітором. Зараз би випити кави і з'їсти тістечко, що з самого ранку ховалося в шухляді мого робочого стола. Обід давно минув, а я й макової росинки в роті не мала.

Піднялася і пройшла зі своєю чашкою до кавомашини. Вибрала програму і відчужено спостерігала як ллється ароматне лате. Зловила своє відображення в офісному дзеркалі. Як мало залишилося від тієї заможної дівчинки. Елітний блонд змінився на каштанове довге волосся, зібране в недбалу гульку. До речі, це мій справжній колір. Вишуканий макіяж і дороговизне вбрання з Міланського шопінгу теж залишилося в минулому. Я вже й забула, що таке ходити на підборах. Не було потреби та і не побігаєш парком за трирічним малюком на тих шпиляках. Тепер для мене мінімум косметики та прикрас, зручні одяг і взуття спокійних відтінків стали нормою.

З роздумів мене висмикнув дзвінок по внутрішній АТС. Поглянула на екран — І.П. фінансова директорка! Я швидко підняла слухавку:

— Відділ аудиту. Добрий день, Інно Петрівно!

— Добрий-добрий, Софіє, ти то мені і потрібна, зайди до мене, - промовила моя безпосередня начальниця і відключилася.

"Звісно я потрібна, більше нікого ж немає. Мілка на лікарняному, Оксанка відпросилася, а Тамарка в декреті", — пробурмотіла я. Подивилася сумно на лате, а потім вирішила, що за хвилину нічого не трапиться. Швиденько з'їла тістечко і запила кавою. Схопила звіт і помчалася до фінансової директорки. Її кабінет знаходився вкінці коридору. Вповільнивши темп, я перевела подих і чемно постукала. Отримавши дозвіл, увійшла і обережно зачинила за собою двері.

Інна Петрівна була досить владною, огрядною, але доглянутою жінкою невизначеного віку. Вона сиділа за столом, мов на троні, і розмовляла по мобільному. Кивнувши та привітно мені посміхнувшись, директорка швидко звернула телефонну розмову.

— Інно Петрівно, викликали? Я щойно закінчила друкувати звіт по останньому проекту. Ось, перегляньте.

 І поклала на її стіл папку з документами. Фінансова директорка навіть на неї не глянула.

— Софіє, ти звісно розумниця, що зробила все вчасно, але звіт зачекає. Він звичайно важливий і дякую тобі за старанність і відповідальність, але я викликала тебе з іншого приводу. Сідай, мені треба з тобою поговорити.

Я присіла на край офісного стільця, навпроти директорки і зізнаюсь — ще ніколи за три роки роботи в IT Global так не хвилювалася. Але після наступних слів моє напруження тільки посилилося.

— Софіє, мене на днях викликав Тарновський і попросив порадити йому співробітницю з нашого відділу в асистентки. Я подумала і порекомендувала тебе.

Начальниця зробила паузу і надто уважно подивилася на мене, ніби вивчаючи мою реакцію. Я шоковано мовчала, тож вона продовжила:

— На мій погляд, ти ідеально підходиш на цю посаду: відповідальна, уважна, дисциплінована, гарно розбираєшся в різних економічних аспектах. Денис Олегович хоче, щоб поряд з ним був спеціаліст, що мислить по-іншому і може дати оцінку фінансовому стану партнерів, спрогнозувати прибутковість майбутніх проектів, визначити можливі ризики і таке інше. Ще він просив людину, що вміє тримати рота на замку, оскільки ви будете багато часу проводити разом і так чи інакше ти будеш в курсі його особистого життя.

— Інно Петрівно, під вашим керівництвом майже тридцять співробітників, може хтось знайдеться кращий на цю посаду? Ви тільки скажіть, одразу вишикується черга з бажаючих стати помічницею генерального. Та вони ж битися будуть за це крісло! А я особисто не прагну такої кар'єри, може хтось інший дійсно бажає…

— У тому, що бажаючих буде багато, я не сумніваюся! — перебила мою полум'яну промову Інна Петрівна, — Але у мене немає часу проводити тут кастинг та і Денису Олеговичу не потрібна в асистентки ще одна курка чи закохана дурепа. Він хоче бачити біля себе адекватну і розумну колегу, що не зиркатиме на нього закоханими очиськами, а буде чітко виконувати поставлені перед нею завдання. А ще, вона має усвідомлювати, що він з нею не одружуватися збирається, а лише працювати!

— Інно Петрівно, а я взагалі можу відмовитися? — запитала з надією в голосі.

— Чесно, я думала ти зрадієш, а тут такі питання! — похмуро зазначила фінансова директорка, склавши на грудях руки.

— Не ображайтесь! Мені подобається робота аудиторки і я не бачу себе на іншій посаді, — невпевнено промимрила я.

Я вже встала, щоб піти, але Інна Петрівна мене зупинила.

— Зачекай, не поспішай! Ти так само робитимеш різні звіти і займатися аналітикою, але за дуже гарну зарплатню.

Вона пограла бровами і назвала суму від якої було неможливо відмовитися. Правда, додала, що прийдеться виконувати низку доручень не лише по роботі, а й особистого характеру.

— Хоча зізнаюся, — продовжувала Інна Петрівна. — Мені дуже не хочеться втрачати таку відповідальну співробітницю як ти, але  що поробиш, — директорка театрально зітхнула. —Інтереси компанії понад усе! Софіє, як ти вже зрозуміла питання з твоїм підвищенням вирішено. Звісно, якщо не впораєшся зі своїми новими обов'язками, тобі знайдуть заміну, а ти завжди можеш повернутися до мене. І ще, дитинко, я тебе порадила Денису Олеговичу тому, що ти заслуговуєш на цю посаду як ніхто інший. Головне не закохайся в нього, бережи комерційну таємницю, будь уважною та вірною!

"Як німецька вівчарка!" — захотілося добавити мені, а ще скласти лапки і подати голос. Натомість я вдавано щиро подякувала за надану можливість і покинула кабінет.