Розділ 7.1

 МИНУЛО ЧОТИРИ РОКИ

Я сиділа за ноутбуком і відправляла на друк готовий звіт. Плечі і спина нили від тривалого сидіння за монітором. Зараз би випити кави і з'їсти тістечко, що з самого ранку ховалося в шухляді мого робочого стола. Обід давно минув, а я й макової росинки в роті не мала.

Піднялася і пройшла зі своєю чашкою до кавомашини. Вибрала програму і відчужено спостерігала як ллється ароматне лате. Зловила своє відображення в темному вікні. Як мало залишилося від тієї заможної дівчинки. Елітний блонд змінився на каштанове довге волосся, зібране в недбалу гульку. До речі, це мій справжній колір. Вишуканий макіяж і дороговизне вбрання з Міланського шопінгу теж залишилося в минулому. Я вже й забула, що таке ходити на підборах. Не було потреби та і не побігаєш парком за трирічним малюком на тих шпиляках. Тепер для мене мінімум косметики та прикрас, зручні одяг і взуття спокійних відтінків стали нормою.

З роздумів мене висмикнув дзвінок по внутрішній АТС. Поглянула на екран - І.П. фінансова директорка! Я швидко підняла слухавку:

- Відділ аудиту. Добрий день, Інно Петрівно!

- Добрий-добрий, Софіє, ти то мені і потрібна, зайди до мене, - промовила моя безпосередня начальниця і відключилася.

"Звісно я потрібна, більше нікого ж немає. Мілка на лікарняному, Оксанка відпросилася, а Тамарка в декреті", - пробурмотіла я. Подивилася сумно на лате, а потім вирішила, що за хвилину нічого не трапиться. Швиденько з'їла тістечко і запила кавою. Схопила звіт, перевірила зовнішній вигляд в офісному дзеркалі і помчалася до фінансової директорки. Чемно постукала, увійшла і обережно зачинила за собою двері.

Інна Петрівна була досить владною, огрядною, але доглянутою жінкою невизначеного віку. Вона сиділа за столом, мов на троні, і розмовляла по мобільному. Кивнувши та привітно мені посміхнувшись, вона швидко звернула телефонну розмову.

- Інно Петрівно, викликали? Я щойно закінчила друкувати звіт по останньому проекту. Ось, перегляньте.

 І поклала на її стіл папку з документами. Вона навіть на неї не глянула.

- Софіє, ти звісно розумниця, що зробила все вчасно, але звіт зачекає. Він звичайно важливий і дякую тобі за старанність і відповідальність, але я викликала тебе з іншого приводу. Сідай, мені треба з тобою поговорити.

Я присіла на край офісного стільця, навпроти директорки і зізнаюсь - ще ніколи за три роки роботи в IT Global так не хвилювалася. Але після наступних слів моє напруження тільки посилилося.