Розділ 4

Залишався один день до того, як ми з Івом мали подати заяву до ДРАЦСу про реєстрацію шлюбу. Для посвідчення осіб ми мусили пред'явити паспорти. Але Віри Міхно вже не існувало…

​Ще три дні тому на новий паспорт я винайняла номер у готелі, куди частинами перевозила потрібні речі. А за тиждень до втечі купила авіаквиток до Стамбула з аеропорту Івано-Франківська. Добре, що офіційно я мала місяць на зміну закордонного паспорта. Виліт мав відбутися в день подання заяви на шлюб.

​Тож у другій половині дня «Х» під приводом дівич-вечора я поїхала на вокзал. Сіла на потяг Київ — Рахів і під ранок була вже в аеропорту Івано-Франківська. А там почалося найцікавіше.

​Моя однокурсниця працювала співробітницею в цьому терміналі. За два тижні до вильоту я списалася з нею в Інстаграмі й розповіла про свою ситуацію. Звісно, у тій історії не було й половини правди.

​Дівчина охоче погодилася мені допомогти. Тож я без проблем пройшла реєстрацію та сіла на літак, але так нікуди й не полетіла. Мені стало «зле», і я залишила турецький авіалайнер за станом здоров'я. Я знала, що пересічному громадянину, хай навіть такому заможному, як мій тато, дістати списки пасажирів практично неможливо. Тим паче — дізнатися інформацію про тих, хто покинув рейс за кілька хвилин до вильоту. Конституція України гарантує людям свободу пересування й право на конфіденційність. Але ми з одногрупницею все одно подбали, щоб інцидент зі мною ніде не значився. Усі були задоволені. Я виграла собі час, а моя помічниця — крутий шопінг моїм коштом.

​Моєю метою було дати зрозуміти батькам, що я просто втекла від власного весілля за кордон. Тому залишила на видному місці у своїй кімнаті листа. Думаю, вони вже знайшли його, коли вранці не дочекалися мого повернення з «дівич-вечора».

​«Дорогі мамо та тато! Я вас дуже люблю і сподіваюся, що ви колись мене пробачите, але я не можу вийти заміж за Івана. Коли я їздила до Києва, то познайомилася з громадянином Туреччини й шалено в нього закохалася. Наші почуття виявилися взаємними. Тож коли ви читатимете цього листа, я буду вже на півдорозі до свого коханого. Він на мене чекає. Я прийму іслам, і ми з Аміром одружимося.

​Ваша донька Віра».

​У конверт я поклала свою відфотошоплену світлину з якимось сексі-турком із соцмереж та копію квитка до Стамбула.