Змова

Наступні 2 дні були вихідними, а це означало, що вечорами треба було їздити у гості до знайомих Кирила та блискати як діамант. Тому у Олени не було можливості дістатися своїх напрацювань і їх дописати.
- Оленко, Ви з кожним днем все гарніше, - до дівчини підійшов чоловік років п'ятдесяти і мило посміхнувся. - Знаєте, я правда заздрю Вашому чоловікові він молодий і поруч із ним такий скарб. Скажу по секрету, йому багато хто заздрить - на цих словах чоловік підморгнув дівчині.
- Анатолію Петровичу, Ви, як завжди, жартуєте. Я рада вас бачити. Знаєте у мене до Вас запитання. Адже ви займаєтеся розвитком програмістів? Правильно?
- Ну, є таке, а в тебе є тямущі фахівці в цій справі?
- А якщо я вам скажу, що це я? Тільки, будь ласка, не говоріть Кирилу, про моє хобі, я хочу зробити йому сюрприз. - Олена говорила спокійно та з милою усмішкою на обличчі.
- Ви мене здивували, скажіть, а чи маєте Ви написані програми?
- Так, є парочка, але мені потрібно їх доопрацювати. Вони спрямовані на захист операційної системи. Мені лишилося протестувати на нових типах вірусів.
- Знаєте Олено, Ви можете мені не вірити, але я готовий не один мільйон заплатити тому, хто зможе убезпечити мої банки від нападів.
– Тоді давайте я протестую програму і потім ми поговоримо про її презентацію.
- Ну добре, чекатиму з нетерпінням. І чоловікові Вашому обіцяю нічого не казати.