7 Вівіан Блекроуз

Минуло вже три дні з того часу, як ми з Валькрейном приїхали в столицю.

Зараз я мала все: найдорожчі, наймодніші вбрання, яким позаздрила б і сама принцеса, неймовірно коштовні прикраси, жила в розкішних покоях, оточена слугами, і щодня їла найвишуканіші страви.

Але я з радістю віддала б все це і повернулась назад у відьомську школу, що стала мені домом, коли я втратила все. Бо саме там я почувалась добре, затишно і комфортно.

В двері моєї кімнати обережно постукали.

- Вівіан, нам терміново потрібно поговорити, - почувся голос мого фіктивного чоловіка.

І чого його чорти принесли? Ще й з якимись терміновими розмовами? Моя відьомська інтуїція підказувала, що зараз я почую те, що мені дуже не сподобається, але відмовити в розмові Ердану я не могла.

Ми з ним були в одному човні і мали підтримувати одне одного в будь-якому випадку принаймні цей рік.

Крім того, я хоч і була сміливою і зухвалою відьмою, але чудово розуміла, де проходить межа, яку не можна перетинати.

Ердан Валькрейн - найсильніший вогняний дракон в нашому королівстві. Ці вогняні ящери вирізнялись своєю страшною силою і вибуховим характером. Попасти йому під гарячу руку я точно зовсім не хотіла, бо вже знала, на що він може бути здатен.

У випадку з цим йолопом краще використовувати хитрість і мудрість. Принаймні поки що я планувала вдавати із себе слухняну і спокійну герцогиню.

- Добре, давай поговоримо, - промовила я, відчинивши двері.

Ердан виглядав, як завжди, ідеально, але я бачила, що він був чимось серйозно стурбований.

Тролі і ельфи! Схоже, що інтуїція мене не підвела і зараз я почую щось  погане.

- Вівіан, на скільки добре ти зараз контролюєш свою магію спокуси? - запитав герцог, зайшовши до мене в кімнату і зачинивши за собою двері.

- Я тільки почала відновлюватися, але свою магію вже чудово контролюю, - збрехала я, поглянувши на дракона.

- Це добре ... Бо через два дні ми з тобою поїдемо на прийом в королівський палац. Відмовитись не вийде, тому що я відношусь до вищих аристократів і мушу представити королю і всім дворянам свою дружину. Це давня і важлива традиція, якою неможливо знехтувати.

Йой! Тисяча демонів і чортів! Який ще королівський палац?! Який, в біса, королівський прийом. Я й так ледь стримувала власну магію, щоб не вплинути  нею на слуг герцогського маєтку.

Найбільша проблема полягала в тому, що мій контроль над магічними здібностями на пряму залежав від мого емоційного стану.

Тобто коли я не хвилювалась і не нервувала, то все було добре і я могла спокійно контролювати свою магію спокуси.

Але варто мені було відчути страх, хвилювання, якісь сильні емоції, як мої магічні здібності виходили з-під контролю і з цим нічого не можна було зробити.

Це було моє єдине слабке місце, про яке я не поспішала розповідати дракону, бо досі остаточно йому не довіряла.

Що я тільки не робила, навіть намагалась пити спеціальні зілля, але нічого не допомогло.

Мої подруги - відьми теж не змогли нічого вигадати.

- А яке вбрання я маю одягнути? - запитала  я, намагаючись виглядати спокійно і впевнено.

- Про це не хвилюйся. Служниці завтра принесуть його тобі разом із родовими прикрасами. До речі, Вівіан я б радив тобі зайнятися благодійністю. Все ж ти - герцогиня Валькрейн принаймні поки що.

- Добре, займусь...- відповіла я, думачуючи про те чи зможу якось пережити той клятий прийом.