6 Ердан Валькрейн

Коли я вів Вівіан за руку до вівтаря, то думав про те, щоб сказали мої величні предки, якби дізнались про те, що я одружусь з відьмою.

Я вже дуже яскраво почав уявляти  реакцію свого діда  і те, як він в гніві спалює все довкола, коли жрець зв'язав наші руки стрічкою.

Якби хтось п'ять років назад сказав мені про те, що я одружусь з Вівіан Блекроуз, то я прибив би його на місці, не задумуючись.

Через хвилин десять ця бісова відьма, що мало не знищила мого кузена, стане моєю дружиною і герцогинею Валькрейн.

Я навіть не уявляв, як проживу цілий рік разом із цією паскудною відьмою.

За останні кілька днів я вже сотні разів пообіцяв собі, що перш ніж позбудуся того, хто наклав на нас це закляття, змушу його жахливо страждати.

Як на зло, Вівіан Блекроуз виглядала неймовірно. Я спіймав себе на тому, що вже кілька разів поспіль поглянув на неї.

Досить! Я не повинен сприймати це підступне і підле створіння як жінку. Вівіан дуже нагадувала мені Арагоріс. Дуже рідкісну прекрасну квітку з чудовим ароматом, але надзвичайно отруйну.

Саме такою і була ця відьма. Тому поряд з нею не можна втрачати пильність і розслаблятися.

Коли на вівтарі спалахнуло магічне полум'я, я відчув його жар, а потім у мене на руці з'явилась шлюбна руна.

Разом з нею я відчув, як поступово почали повертатися мої магічні та життєві сили. Чудово. Значить все спрацювало.

- Древня магія поєднала вас. А тепер поцілуйтесь, щоб завершити шлюбний обряд, - промовив жрець.

Цілувати її?! Цю недостойну, підлу відьму?! Тисяча демонів і чортів! Та на що тільки не підеш, аби вижити...

Почувши, як Вівіан запитала у жерця, чи не можна обійтися без поцілунку, я злякався, щоб ця дрібна паскуда все не зіпсувала.

Схопивши Блекроуз в обійми, я не роздумуючи впився в її губи поцілунком. Краще вже поцілунок з відьмою, ніж смерть в страшних муках.

Щойно я доторкнувся до її губ, як у мене, наче дах зірвало. Я цілував її, не бажаючи відпускати. Ще жодного разу в своєму житті я не реагував так на дівчат, хоча їх у мене було досить багато.

Не знаю, чим би все це закінчилося, якби я не відчув різкий біль. Виявилося, що ця дрібна зараза добряче вкусила мене за губу.

Біль швидко привів мене до тями і я вилаявся від злості, усвідомивши те, що щойно сталося.

Схоже, що я був занадто самовпевненим, коли вважав, що магія спокуси Вівіан Блекроуз абсолютно на мене не діяла.

Я міг знаходитись поряд з нею, розмовляти і навіть торкатися, не втрачаючи розуму, але поцілунки - це вже зовсім інше...

Клята відьма ще й так боляче мене вкусила... От, паскуда зеленоока!

- Ти геть здурів?! - обурилася Вівіан, спопеляючи мене поглядом.

- Я просто не хотів, щоб ти зіпсувала шлюбний обряд... Нічого собі не вигадуй, бо така, як ти, ніколи мене не зацікавить.

- Можна подумати, що мені потрібен такий гадський ящер, як ти?! Навіть якби ти був останнім чоловіком на світі, Валькрейне, і тоді б тобі нічого б не світило, - видала відьма, тицьнувши мені дулю.

За що мені все це?! Як я маю цілий рік жити під одним дахом з цією нестерпною  бідою?!